Читати книгу - "Хранитель забутих речей"

Саншайн узяла фотографію Ентоні та його батьків.

— Тому вона грає музику, — додала дівчина, передаючи фотографію Фредді. Він своєю чергою подивився на Лору, чекаючи пояснень.

— Тут Ентоні разом з батьками. Роберт Квінлан розповідав нам про цей епізод. Того вечора його тато й мама вирішили влаштувати побачення, наступного дня батько вирушав на війну. Ентоні прийшов сказати їм «на добраніч» і побачив, як вони танцюють під пісню Ела Боуллі. Тоді він востаннє бачив батька перед тим, як той загинув.

— А потім, коли Святий Ентоні зустрів Королеву квітів, — Саншайн нетерпеливилося розповісти решту історії, — він розповів їй про це, і вона танцювала з ним у Ковент-Ґарден під їхню пісню, щоб він більше не сумував.

Саншайн покрутила обручку, яка досі була на її пальці, й додала:

— А зараз ми маємо знайти спосіб зробити так, щоб вона більше не сумувала.

— Переконана, нам варто спробувати з обручкою, — виголосила Лора, простягаючи руку до Саншайн, яка слухняно зняла прикрасу й віддала їй. — Ми покладемо обручку на веранді коло фотографії. А де ж нам поставити цього чудового скакуна? — спитала вона, щоб відвернути увагу Саншайн.

Але дівчина побачила коробку від кравчині й обережно підняла кришку. У неї вирвався вигук захоплення, що змусив Лору і Фредді обернутися в її бік. Лора витягла з коробки приголомшливу шифонову сукню кольору волошок. Очевидно, цю сукню ніколи не вдягали. Саншайн із любов’ю погладила тонку тканину.

— Це її весільна сукня, — шепотіла вона. — Весільна сукня Королеви квітів.

Фредді досі розглядав світлину:

— Я не розумію одного, чому Ентоні запхав усі ці речі у валізу і заховав їх на горищі? Здається, деякі з них мали би бути для нього дуже дорогі: обручка, фотографія, сукня, історія трояндового саду. Навіть рукописи. Він боровся за них, відмовлявся щось там змінювати, тож напевно вважав їх достатньо вдалими.

Саншайн виводила кола в пилюці на кришці валізи.

— Йому було надто боляче на них дивитися, — просто сказала вона.

Морква просунув голову у двері кабінету і жалісно заскиглив. Уже час обідати.

— Ходімо, — покликала всіх Лора, — покладемо обручку й сукню на веранді та знайдемо місце для коника.

— Сью, — уточнила Саншайн, ідучи слідом за ними. — Але Королева квітів мала на увазі не обручку, а лист.

Лора і Фредді не почули її, бо вже вийшли з кабінету.

Юніс

1997

— Я певен, трясця його матері, що цей чоловік просто хоче довести мене до інфаркту! — Брюс підтюпцем пробіг через кабінет і впав у крісло, немов трагічна героїня чорно-білого кіно. Юніс очікувала, що зараз він ось-ось підійме долоню тильним боком до чола, щоб іще більше підкреслити драматизм свого розчарування. Брюс завітав до них без запрошення і почав свій показовий виступ іще на сходах.

— Скинь оберти, старий, — порадив йому Бомбардир, заледве стримуючись, щоб не висміяти цей фарс. — Не засмучуйся так.

Бейбі Джейн велично звелася на новій подушці зі штучного хутра, зміряла Брюса презирливим поглядом і зробила висновок, що його присутність не варта уваги.

— Може, чаю? — прошипіла Юніс крізь зуби.

— Тільки разом з віскі! — грубо відказав Брюс.

Юніс вирішила все-таки поставити чайник.

— А тепер розкажи, хто тебе так засмутив? — Бомбардир щиро цікавився, кому ж удалося довести Брюса до такого стану. Волосся їхнього гостя, укладене в стилі Барбари Картленд,[68] але кольором і консистенцією радше схоже на павутину, тремтіло від обурення.

— Чорти б побрали того Ентоні Пардью! Горіти цьому виродку в пеклі!

Бомбардир похитав головою:

— Я б сказав, це трохи занадто. Таке можна бажати людині в двох випадках — або вона зламала угоду щодо авторських прав, або згвалтувала твою єдину дочку.

Коли Юніс уперше зустрілася з цим манерним Брюсом, вона вирішила, що він гомосексуал. Утім, як виявилося, Брюс жонатий на велетенській німкені, щасливій володарці розкішних грудей та ледь помітних вусів, вона мала незвичайне хобі розводити породистих мишей і брати участь у мишачих шоу. Важко в це повірити, але Брюс і Брунгільда спромоглися народити нащадків: двох хлопчиків і дівчинку. Це була одна з великих таємниць життя, але Юніс не дуже хотілося над цим розмірковувати.

— Він,