Читати книгу - "Відьми, жерці та інші неприємності, Шаграй Наталія"

- Дай води, - благально глянула я на нього.

Він ще хвилину дивився на мене поглядом сповненого праведного обурення, а потім відмер й дістав для мене пляшку з водою. Та вода була незрівнянно смачною, прохолодною і такою жаданою, що сил відірватися не було. Зорян чекав, кривився, зітхав, косився на Еміля, який важко дихаючи лежав на задньому сидінні, потім подумав і йому теж відкрутив пляшку з водою.

- Еміль, ти як?

- Що? – звів хлопець докупи очі.

- Як почуваєшся?

- А?! Нормально.

- Тримай воду.

- А?! Ага! – простягнув він руку й тремтячими пальцями взяв воду, при цьому зі щирим здивуванням поглядів на свої руки.

- Селено? – увірвався терпець Зоряну.

- На Еміля, щойно було здійснено магічний замах. На нього намагалися надіслати смертельне прокляття, - відвела я пляшку від обличчя й поки закручувала корок, то коротко прозвітувала про здійснене.

- У розумінні про…- та враз скривився навіть не завершивши речення. – М-м-м, і що передумали надсилати?

- Чого це передумали? - важко зітхнула я. – Надіслали. Я таких потужних ще не бачила.

- І? Воно не спрацювало? Ти його зняла? Та говори вже щось, бо від твого мовчання в мене вже коні в голові розпочинають скакати.

- Ні, я його не зняла. Таке не знімається…- буркнула я і зустрівшись з ним поглядом, немов вліпилася у бетонну стіну.

- Тобто треба вже обирати: дуб, сосна, кедр чи може ще щось особливе…- зиркнув він на мене.

Добру хвилину я нещадно тупила й не могла зрозуміти до чого тут породи деревини, дійшло, як до жирафа, з запізненням.

- Ні! То ще рано. Прокляття я знищила.

- То чого в тебе такий вигляд, неначе попереду смерть і пекло? – обурився він.

- Бо мені казали, що таке неможливо зробити.

- Якщо це неможливо, то ти впевнена, що знищила це прокляття? – і терпіння в його очах повільно, проте невпинно гасло.

- Не рухай мене! В тому, що я його знищила – я впевнена.

- Я, звісно, в усьому, що стосується магії, виглядаю одноразовим дебілом, але криком тебе прошу ти простіше якось обмальовуй всю ситуацію, бо дуже складно після твоїх речей мозок до купки зібрати.

- Я спробую, - запевнила я його.

- Так, а що тепер? – покрутив він головою.

- Хочу спати. Сил немає.

- Трясця йому! Еміль, а ти як?

- А?! – в’яло відгукнувся він.

- Все з вами ясно! Їдемо спатоньки, їстоньки і відпочиватоньки, - зітхнув Зорян.

Кілька хвилин він щось рискав в телефоні, потім телефонував. Я той двіж помічала крізь очі, здається, що на повіках висіли гирі і очі самі закривалися. Розмову Зоряна я прослухала, відчула лише, що машину він завів й ми повільно рушили.

  Все інше, як в тумані. Ось Зорян щось мені наполегливо втирає, я підіймаюсь і йду. Далі ліжко, подушка і я провалилася в сон.