Читати книгу - "Кохання проти субординації, Оксана Мрійченко"

— Добре, я швидко!

Каріна поклала телефон і почала поспіхом збиратися. Вероніка спостерігала за нею з посмішкою.

— Та не поспішай ти так! — сказала вона. — Денис без тебе не поїде!

— Знаю, але не хочу змушувати його чекати, — посміхнулася їй Каріна. — Я скучила за ним!

— Ох, подруго... Та ти по вуха закохалася...

— Ти маєш рацію, — Каріна вже одягала куртку. — Замкнеш наш кабінет, добре?

— Добре, — засміялася Вероніка. — Біжи вже до свого закоханого! Гарних тобі вихідних!

— І тобі, — Каріна помахала подрузі рукою та швидко вийшла з кабінету.

Спустившись вниз, дівчина одразу ж побачила машину Дениса біля входу. Вона швидко підбігла до неї, відчинила передні дверцята та сіла всередину. Денис одразу ж обійняв дівчину і ніжно поцілував.

— Привіт! — прошепотіла Каріна, притискаючись до нього. — Як твоя зустріч?

— Дуже добре. Я думаю, що ми із замовником зацікавили один одного.

— Я дуже рада за тебе!

— Пробач, що трохи затримався. Сьогодні такий дощ, що на дорозі потрібно поводитися дуже акуратно.

— Ти ж знаєш, що я готова чекати тебе стільки, скільки знадобиться, — посміхнулася Каріна.

— Куди ти хочеш поїхати? — запитав Денис.

— Спочатку додому. Я б хотіла переодягнутися.

— Я бачив, що у кінотеатрі запустили цікаві фільми. Може сходимо сьогодні?

— Мені подобається твоя ідея, — Каріна поцілувала його і прошепотіла. — Візьмемо квитки на місця для поцілунків?

— Домовилися, моя дівчинко!

Денис завів мотор і вони виїхали на дорогу. Коли вони під'їхали до будинку Каріни, дівчина відкрила сумочку та почала шукати ключі, але ніяк не могла знайти їх. Вона замислилася, намагаючись пригадати, коли останній раз тримала їх в руках.

— Ну що, не знайшла? — запитав Денис.

— Я намагаюся згадати... — відповіла Каріна, напружуючи пам'ять. — Вранці ми з тобою приїхали в офіс рано, тому сьогодні я відкривала кабінет. Коли я зайшла, то кинула ключі на свій робочий стіл. Потім прийшла Світлана Єгорівна і... я не пам'ятаю, щоб ховала ключі в сумку.

— Думаю, ти їх забула на роботі, — посміхнувся Денис.

— Доведеться повертатися за ними, — зітхнула дівчина.

— Або можеш сьогодні переночувати у мене.

Каріна підняла на нього очі. Денис дивився на неї з такою неприхованою ніжністю, що дівчина почервоніла та запитала:

— А як же кіно?

— Сходимо в кіно, а потім поїдемо до мене, — запропонував Денис. — Як тобі така ідея?

— Мені подобається, — сором'язливо прошепотіла Каріна.

— От і чудово! — Денис лагідно провів рукою по її щоці. — Тоді поїхали в кіно?

Дівчина кивнула йому. Від його слів їй стало спекотно в машині, тому Каріна розстебнула свою куртку. Денис знову завів мотор і вони виїхали на дорогу. Кінотеатр знаходився у центральній частині міста. Денис вивів машину на одну з центральних вулиць — тут було кілька жвавих смуг руху. Дощ не припинявся, тому Денис трохи знизив швидкість і зосереджено стежив за дорогою. Каріна не відволікала його і мовчки сиділа поруч, мріючи про те, як саме закінчиться сьогоднішній вечір. Раптово вони почули попереду різкий свист гальм. Каріна подивилася вперед через лобове скло і побачила, що назустріч їм на повній швидкості мчить мікроавтобус. Судячи з усього, водій не розрахував швидкість під час обгону на слизькій від дощу дорозі. Мікроавтобус пішов у занос. Він на страшній швидкості летів прямо назустріч машині Дениса і зупинити його було вже неможливо. Перед очима Каріни миттєво виник найстрашніший її спогад із далекого дитинства. Вона голосно, пронизливо закричала і знепритомніла.