Читати книгу - "Магія крізь час, Мiла Морес"

- Сиріан! - долинув до мене голос старшого брата, але пролунав він приглушено, ніби десь далеко.

Я відчула себе на твердій землі. Половина тіла повисла в чиїхось руках, ноги лежать на траві, вбираючи ранкову росу.

- Дівчинко моя, дівчинко моя, - сильні руки розгойдують мене, притискають до грудей, злегка трусять. - Ти моя солодка.

- Що за ніжності? Тебе знову підмінили? - намагаюся жартувати вголос, але мій голос звучить здавлено, ніби я розучилася вимовляти звуки.

- Ох, дівчинко, - занурює мій ніс у свою ключицю, відчуваю, як мене вже тріплють з іншого боку.

- Аліто, - радісний голос Еліма над самим вухом, він вихоплює мене з рук Дженарда, стискає в обіймах. А далі по черзі мене притиснули до себе всі.

І після цього Дженард думає, що я ні про що не здогадаюся? Вони всім виглядом показують, наскільки раді тому, що я жива. Навіть якби я не була би присутня тут у вигляді примари, то змогла би по обличчях прочитати, що трапилося щось надзвичайне.

- Привіт, малеча, - Діен потягнувся обійняти, але мене перехопив Дженард, притиснув до свого потужного плеча. - Дозволь допомогти, я зцілю її шию.

Діен з дозволу Дженарда провів рукою над ранами на моєму тілі. Сама я не побачила, що він зцілював, але здогадалася, що на шиї були сліди від грубої лапи теонокса. Після пари рухів рукою Діена відчуття змінилися, ніякого дискомфорту в тілі. Навіть у ногах відчулася легкість.

- Дякую, - кажу другу, думаючи, чому досі не з'явився Сиріан, якщо Калеан його кликав. Відчуваю, лікареві влетить від старшого за те, що не з'явився у потрібний момент.

Спостерігаю за чоловіками довкола. Усі так стурбовані тим, що сталося, смикаються, розпереживалися, навіть шкода їх. Брати у якійсь прострації. Дженард і Діен дивляться на мене зі співчуттям. Зауважила, що вони чимось схожі. Статура приблизно однакова, обидва великі, накачені, зі здоровенними руками. Обличчя привабливі, з правильними рисами. Тільки очі у Діена сіро-блакитні, а у Дженарда зелені, яскраві, наче весняна трава. Тепер вони для мене рідні, кохані.

Краєм ока помітила поваленого теонокса. Діен уклав його сам. Виявляється, блискавка – універсальний засіб для вбивства.

- Сподіваюся, це теж твій брат, - твердим голосом каже Дженард.

- Так... двоюрідний, - відповів замість мене Діен і простяг руку моєму хлопцю.

- А чому про сили його знаєш лише ти, якщо це ваш двоюрідний брат? - Дженард знову звертається лише до мене. Подану руку все ж таки потиснув. Інші мовчать, невідривно дивлячись на мене, ніби побачили привида.

- Ми дуже близькі з Алітою, з рештою я так не спілкувався, як з сестричкою, - Діен хотів потріпати мене за плече, але Дженард перемістив моє тіло подалі від простягнутої руки. Ведмедик не хоче ділитися іграшкою.

- Наскільки близькі? – допитується.

- Та вистачить уже розпитувань, - втручаюся з усмішкою, ніби я щойно не гинула від лап монстра. Зрештою, життя має продовжуватися, якщо мене повернули.

- Досить водити мене за ніс і давай кажи, що в тебе з цим кентом, - Дженард сердиться.

- Нічого. Заспокойся, все добре, - провожу рукою по його щоці, заглядаю в очі, обдаровую чарівною посмішкою.

- У нього на тебе стоїть, і це називається нічого?

- Та у мене на кожну красуню стоїть, не звертай уваги, - Діен виправдовується. У його інтересах зам'яти цю суперечку.

- І на двоюрідну сестру також?

За спинами почувся смішок. Здається, це Елім почав відходити від шоку.

- Ходімо додому, поговоримо там, - Калеан поплескав Дженарда по плечу. - Діене, дякую, - потискає руку старому знайомому. – Якщо хочеш, приєднуйся.

Калеан розкис. Вже Діена кличе до нас додому.

- Я загляну до вас пізніше, якщо ви не проти, - Діен ковзнув очима на мене, потім на Дженарда. - Але мені б наодинці з Алітою побалакати.

- Говори при мені, - Дженард йому не довіряє, знову закриває до мене доступ, стоїть стіною між нами.

- Усього на пару хвилин, - друг з острова не здається.

- Ні, - мій хлопець сердиться, замість того, щоб радіти, що я жива.

- Гаразд, малятко, я хотів сказати, що вражений твоїм призначеним, і сподіваюся, що ми колись подружимося, - Діен підморгнув мені і зробив два кроки назад.

- Почекай, - я згадала нашу давню розмову, але вирішила озвучити запитання подумки тільки для друга: - Ти казав, що хроносів винищили сто років тому. Як таке може бути?

- Запитай у нього, - Діен кивнув на Дженарда, відповідь прозвучала вголос, - адже я не був там, не знаю, як все було.

- Я ще хочу запитати, - не відпускаю друга, - ти ж читаєш почуття інших... Він дозволив мені загинути і сумнівався, чи варто мене рятувати... ніби його сили важливіші за мене. Значить, він мене не любить?

- Аліто, ходімо, - мене відсмикує Дженард, відриває від розмови з Діеном, силоміць намагається потягнути, але я пручаюся.

Діен не відповів. Зробив ледь вловимий жест рукою, а наступної миті я схопилася за груди. Мене сповнили чужі емоції. Бачу, що і Дженард збентежений, злегка похитнувся. Ми обидва важко дихаємо, тіла мимоволі схилися. Нас одночасно накрило нападом нудоти, довелося докладати зусиль, щоб стримати блювотні позиви.