Читати книгу - "Мені не потрібен чоловік! Що значить, ви наполягаєте?!, Ольга Обська"

— А якщо так, я подумав, що до такого вбрання потрібна накидка, — як добра фея з "Попелюшки", Етьєн дістав з пакета подовжену пелерину. — Ось, придбав сьогодні в модній крамниці.

— Мррряяяяу, — схвалив Кузя.

Яну охопило почуття щирої вдячності. Цей подарунок був набагато більше, ніж красива дрібниця. Цей подарунок — братська турбота. Адже сукня і до того, як з нею вимушено попрацював Етьєн, була досить відвертою. Кузен турбувався, хотів підстрахувати.

— Тепер ти хазяйка ситуації. Буде прохолодно, можна кутатися в накидку, а стане жарко, можна зняти.

Це він зараз про температуру в приміщенні?

Час наближався до сьомої години. Вже час було переодягатися до вечері. І чомусь лише в цей момент Яну осяяв здогад, який повинен був би спасти на думку раніше. Що як Моріс спеціально вибрав сукню з напівпрозорою вставкою на спині, щоб перевірити, чи є на Яні мітка? Адже він цілком міг знати історію про зникнення Вів'єн, і про те, що батьки зважилися її відмітити. Хоче переконатися, що це так? Йому потрібна оголена спина Яни? Який нахабний хитрий вікінг! Ні, так просто доступу до спини він не отримає! Яна вдягла пелерину і наглухо закріпила зав'язки.

Моріс з'явився рівно о сьомій, як справжній джентльмен — ні хвилиною раніше, ні хвилиною пізніше. Провести Яну вийшли всі троє її чоловіків: Кузя, Боніфас та Етьєн. З останнім Моріс ще був не знайомий, тому Яна представила йому кузена.

Вся трійця явно давала гостю зрозуміти, що вони раді йому або не раді в залежності від обставин і його поведінки. Вони саме так йому і посміхалися — умовно привітно. Мовляв, волосина з її голови впаде, ми за себе не відповідаємо, а так-то ми білі й пухнасті.

Моріс мужньо витримав умовно привітних і, взявши Яну під лікоть, повів до екіпажу.

— Вечір сьогодні задушливий, чи не так? — поцікавився він, щойно вони зайняли місця в салоні.

Цим питанням вікінг видав себе з головою. Сумнівів залишалося все менше — він націлився на її спину. Буде постійно натякати на спеку і необхідність розлучитися з накидкою. Тобто вечір обіцяє бути вельми ненудним.

— Ні, я не помітила задухи. Навпаки, вітерець досить свіжий, — невинно посміхнулася йому Яна.

Сам він теж у сорочці з довгим рукавом і, до речі, жодної напівпрозорої вставки не має.

— Ви ніколи не бували в Рамін-Стівен? — змінив Моріс тему. — Затишна приміська таверна на березі озера. Ми прямуємо туди.

Яна ще майже ніде не бувала. Звучало цілком прийнятно.

Екіпаж перетнув площу і звернув на одну з бічних вуличок. Яна розслаблено дивилася у вікно, і раптом її погляд вихопив щось тривожне. Настільки тривожне, що вона насторожено припала до вікна. Жанетт. Вона мчала по бруківці. Чомусь в одній сандалії. Яна моментально оцінила ситуацію.

— Зупиніть! — крикнула вона візникові і на ходу почала вилазити з екіпажу.

Малятко бігло з останніх сил, а за нею гнався той самий виродок, від якого вони кілька днів тому рятувалися в крамниці. Йому що, минулого разу мало було? Він уже практично наздогнав Жанетт. У Яни серце зупинилося від думки, що його мерзенні лапи зараз схоплять дівчинку.

— Уб'ю, дрібна погань!

Малятко теж відчувало, що зараз опиниться в його лютій хватці, вона озирнулася, втратила швидкість і рівновагу, і запнулася. У грудях знову похололо. Але дівчинці не дали впасти. Моріс встиг раніше за Яну в три стрибки досягти місця подій і підхопив Жанетт на руки. Громила замість дівчинки зловив повітря і впав на бруківку.

На кілька секунд пізніше до них підбігла Яна. Вона відчувала, яка в Морісі бушує лють. Таким суворим і обуреним вона його ще не бачила. Блакитні очі стали дикими і сталевими. Він акуратно передав їй дівчинку.

— Дитині не потрібно бачити, що зараз станеться, — тихо промовив він.

Яна притиснула голівку Жанетт до свого плеча і сама теж відвернулася. Чомусь згадалися рядки з записки двійника:

...у нього поганий важкий характер і сильний темний дар...