Читати книгу - "Відродження-3, Кулик Степан"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Сила — 1
Спритність — 2
Витривалість — 1
Сприйняття — 1
Інтелект — 1
Харизма — 3
Життєва енергія — 200/200
Магічна енергія — 80/100
Вміння: Заклинання «Мале лікування»
Навички: Немає
Вільні пункти характеристик: Немає
Вільні пункти умінь: 1.
Подивився з прищуром, перевіряючи. Так. Ось вона зараз двічі лікування застосувала, а синя смужка лише на одну п'яту зменшилась. Ще на вісім разів буде, як раптом що. Погано, що поки немає розуміння, як магічна енергія відновлюється. Так само як і здоров'я, з часом чи тільки якимись спецзасобами? Ну, та не все одразу. Ми в цьому світі менше години. І питання використання магії далеко не єдине у моєму списку.
Тільки подумав про те, що чергові гості затримуються, як він одразу намалювався.
І як на мене, з усіх попередніх, найколоритніший. Принаймні поки що.
«Печерний гоблін-лучник, — сповістила система. — Рівень 3. 50 ХП »
Одягнений клаповухий був у неохайну шкіряну курточку з обірваною місцями по подолу бахромою, а в руках тримав лук.
Побачивши мене, він швидко дістав із сагайдака за спиною стрілу і, практично не цілячись, вистрілив.
Даремно… Хоч між нами було всього з десяток кроків, через поспішність гоблін схибив. Вихопив другу стрілу, наклав... Але я теж не дрімав. У три стрибки подолав відстань, що розділяє нас і, ще в стрибку, з усього маху обрушив палицю на його голову.
Ефект перевершив очікування. Смужка життя не сильно пожовкла, але, мабуть, спрацював той жалюгідний шанс на оглушення — гоблін завмер, з відкритим ротом і витріщеними очима. Мабуть, треба було, не гаючи часу, бити його далі, але я вирішив використати несподіваний бонус інакше. Вчепився в лук і зусиллям вирвав його з лап стрільця. А потім відкинув собі за спину, навіть не дивлячись куди, аби подалі.
Встиг. Коли гоблін прийшов до тями, то першим ділом з подивом витріщився на свої лапи. І ось тепер я вже час гаяти не став. Бив, як навіжений… Подумки. Насправді з моєю спритністю палиця піднімалася так повільно, що я колишній встиг би двічі навколо оббігти. На щастя, зникнення лука настільки приголомшило мого супротивника, що він навіть про захист забув. Тільки повискував при ударі і задкував.
Вистачило шести чи семи влучень…
«Вітаємо! Ви здобули перемогу. Нагорода — 40 пунктів досвіду. 1 мідна монета. Отримано предмет екіпірування «Старий камзол лучника». Захист корпусу +1. Бонус — «Спритність +2». Отримано предмет екіпірування «Лук гобліна». Далекобійна зброя. Ураження — «2-4». Умова використання «Спритність — 3». Увага, ви не можете використовувати цей предмет»
Твердження спірне. З урахуванням бонусу від камзолу. Але я й не збирався. Бо саме Сашку бачив у ролі стрільця. І на рожен лізти не буде, і свій внесок у бій вкладе.
— Ходи сюди, — покликав дівчину.
— Що, знову поранили? Я зараз…
— Ні, обновку будемо приміряти.
— Ось це? — зморщила носик Сашка. — Льоню, я таке лайно навіть у попередньому житті не одягала.
— Не вигадуй, мала. Наскільки я розбираюся в умовностях цього світу, то Система при передачі речей не зберігає їх колишній зовнішній вигляд, а підганяє під нового господаря. Глянь на мою кольчугу. На гобліні вона виглядала так, наче крізь неї глину навпіл з гноєм відціджували. А зараз? Іржава, рвана, але чиста. Те саме, гадаю, буде і з камзолом.
— Впевнений? — недовірливо подивилася на жмут брудної й погано пахнучої шкіри, дівчина.
— Майже… — знизав я плечима. — Не перевіривши, не дізнаємося. У крайньому випадку знімеш. Потім випрати можна буде. Стати у неї корисні. А у нашому випадку, так взагалі, королівські. Не можна розкидатися.
— Гаразд… Давай її сюди… — Сашка демонстративно набрала повітря і затамувала подих.
— Стривай… — усміхнувся я. — Інакше зробимо…
Справді, знову забув. Я відкрив інтерфейс. Зайшов на сторінку супутниці та легким рухом ока, зняв із неї сукню.
— Ой! — пискнула Сашка. — Лео! Припини жартувати!
От уже й помилуватися не можна.
— Трясця! — Видихнула через секунду. — А нічого… подекуди зацерувати, і можна носити. До тіла навіть приємніше, ніж мішковина.
Камзол лучника й справді змінився. По-перше, — він тепер іменувався сукнею лучниці. А по-друге, — став помітно довшим. Шкіру, щоправда, на подовження подолу явно викроїли з коміра. Оскільки декольте там утворилося таке, що цицьки Горобчика з нього ледь не випадали.
Перехопивши мій задумливий погляд, Сашка трохи почервоніла, але прикриватися не стала. Та й навіщо, не бачив я їх, чи що? І бачив, і в долонях тримав... І зараз би не відмовився.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Відродження-3, Кулик Степан», після закриття браузера.