BooksUkraine.com » Фентезі » Академія Лідеван. Громова сила, Анна Потій 📚 - Українською

Читати книгу - "Академія Лідеван. Громова сила, Анна Потій"

31
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Академія Лідеван. Громова сила" автора Анна Потій. Жанр книги: Фентезі. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 66 67 68 ... 89
Перейти на сторінку:

— Значить, із померлими в Колисці все ж таки можна зв'язуватися? — запитала я.

— Можна, але якщо вони залишилися там. Більшість йде майже відразу або протягом двох-трьох років на переродження. І ритуал там дуже складний, він потребує великих витрат магічної енергії.

— Ритуал темний?

— Ні. Насправді дуже багато ритуалів, які вважаються темними, можна використовувати і світлою магією. Проблема в тому, що світлі маги обмежили себе правилами. Ми самі себе послабили, що й призвело до того, ким я стала і ким стали мої нащадки.

— Але ж заборони завжди були обґрунтовані! — заперечила Ерті Фелла. — Правила не просто так вигадували.

Ерта зітхнула. Вона обдарувала Феллу сумною усмішкою і лише тоді продовжила.

— Ох, дитино моя, ти вже така доросла, але все ще така наївна. Звичайно, деякі правила мають під собою серйозні підстави, наприклад ті, що стосуються заподіяння шкоди іншим людям, але багато заборон насправді безглузді. Здавна повелося, що люди боялися сили. Обмежуючи найздібніших магів, контролюючи їх, можна було не боятися, що вони почнуть зловживати магією. Але далеко не всі талановиті маги зловживають своїми здібностями. Когось цікавить влада, а когось лише знання. Великий той правитель, що вміє дивитися широко і не забороняти будь-що тільки із власного страху.

— Ніколи не думала про правила з такого боку… — Фелла не стала далі сперечатися з Ертою. Схоже, та її переконала у своїй правоті.

Наша розмова весь час йшла не туди, а мені була дуже цікава історія самої Ерти.

— А чому вашого чоловіка стерли з історії, Ерто? — це питання мене цікавило більше за інших.

Ерта знову зітхнула. Промокнувши хусткою сльози, що виступили з її сумних чорних очей, вона відповіла.

— Міллекін так покарав його за бунт, а потім і мене за те, що я відкрила демонічний портал і впустила у Велланію темну магію. Він не міг стерти мене, я стала надто важливою персоною, я стала королевою, але мого чоловіка він назавжди викреслив із історії.

— Ми повернемо його до книг з історії, Ерто, — пообіцяла я. — Виберемося звідси і розкажемо правду.

— Правда в тому, що я не зло. Я ніколи такою не була. Мене демонізував Міллекін II і його спадкоємці пішли тим самим шляхом. Я лише жінка з розбитим серцем, яку горе підштовхнуло наробити дурниць.

— Мені це знайоме, Ерто. Схоже, робити дурниці у нас сімейне.

— Не найкраща фамільна риса, — куточки губ Ерти смикнулися в ледве вловимій усмішці, — але що є, то є. Думаю, настав час відповідати за свої вчинки.

— І що ви пропонуєте, Ерто? Ми можемо якось позбутися Повелителів, врятувати Велланію і вибратися звідси? — я дивилася на свою родоначальницю з надією. Якщо хтось і знав відповідь на це запитання, то лише вона.

У вітальні важкою грозовою хмарою повисла тиша. Ерта не поспішала нам відповідати. Вона заплющила очі, занурившись у роздуми, і лише через кілька хвилин нарешті відповіла.

— Можемо. У світі, де є магія, можливо все. Або майже все. Повелителі не всесильні, вони не боги, вони лише демони. Сильні демони, але їх можна знищити, як і все інше, що породила магія. Я думаю, ми зробимо так: вирушимо всі разом до Повелителів і поглинемо їхні сили, а потім, коли вони будуть ослаблені, їх не складно буде вбити. Я знаю, як утримати Обитель нетривалий час без Повелителів, перш ніж вона схлопнеться, всім живим вистачить часу, щоб звідси забратися.

— Але де ми візьмемо стільки сили поглинання? — я здивувалась. — Феліція одна не впорається, та й Сетірамів замало буде, навіть якщо їм повернути їхню сплячу силу, — я подумки підрахувала живих Сетірамів і додала: — Зараз у Велланії всього 5 із відомих нам Сетірамів, які мали сплячу силу поглинання, один із них старий, а другий — підліток. Та й в дочці Евікура я сумніваюся. Навряд чи вона хороший бойовий маг. Тож по суті там лише двох можна рахувати.

— Але ж Сетірами не єдині, хто має силу поглинання, — тепер Ерта дивилася на мене з подивом.

— А хто ще?

— Люба моя, ти справді не знаєш? — з обличчя Ерти все ще не сходив здивований вираз.

— Справді, — я похитала головою.

— Ми, Етірелі, теж нею володіємо.

Слова Ерти вилилися на мене відром крижаної води. Я дивилася на свою родоначальницю і не вірила, що вона каже правду.

— Але як? — я насилу знаходила слова, настільки я була шокована. — Чому?.. Не можу повірити…

— Так нас магія нагородила, люба. Тільки люди не оцінили цей дар і прокляли його. Твої батьки майже не користувалися поглинанням і тебе не вчили, мабуть тому ти нічого про нього не знаєш. Але якщо дар є, неважливо, користуєшся ти ним чи ні, його завжди можна використати. Знадобиться лише трохи практики.

— Але мою маму вбив маг-поглинач… — я все ще не могла оговтатися від шоку. І я чудово пам'ятала, як батько розлютився, коли дізнався, що Еділан має сплячий дар поглинання. Він не хотів, щоб такий був у його онуків, але забув мені розповісти, що й у нього, і, мабуть, у мене дар поглинання теж є. Внучку тато, звичайно, всупереч своїм словам прийняв і полюбив, але я не могла повірити, як він міг злитися на Еділана за володіння тією ж силою, що текла і в ньому.

— Це не скасовує того факту, що сила поглинання була як у ній, так і у твоєму батькові. Не віриш мені, спитай у них, Валідано.

— Обов'язково спитаю.

Я не стала відкладати візит до батьків і разом із дочкою попрямувала до них. Ерта теж вирішила до нас приєднатися. Незважаючи на те, що Ерті було вже більше 500 років, вона виглядала максимум на 90 — старезна, але не настільки.

— Людям так довго невластиво жити, — пояснила мені вона. — Зміни у моєму тілі зупинилися десь після 120 років.

— І як воно жити так довго? — Ірфла вперше після зустрічі з Ертою заговорила. До цього вона з цікавістю слухала історію свого предка.

1 ... 66 67 68 ... 89
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Академія Лідеван. Громова сила, Анна Потій», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Академія Лідеван. Громова сила, Анна Потій"