Читати книгу - "Академія Лідеван. Громова сила, Анна Потій"

— Важко, моя дівчинко, дуже важко. Мені набридло, але піти я можу тільки прихопивши з собою Повелителів, але щоб їх знищити, потрібна чимала сила. Навіть тієї, що я зібрала за 5 століть недостатньо для перемоги.

Опинившись у батьків, я не стала розмінюватися на люб'язності і прямо їх запитала:

— Мамо, тату, ми справді володіємо магією поглинання?

— З чого ти взяла, Валідано? — батько стривожено глянув на мене, кинувши на маму багатозначний погляд. — Хто тобі таке сказав?

— Ерта Етірель, — я кивнула в її бік.

Батьки витріщилися на неї поглядом, сповненим здивування. Схоже, вони теж не знали, що вона тут.

— Ви… — батько мав настільки розгублений вигляд, що я не вірила своїм очам. Я не звикла його таким бачити. — Ви справді Ерта?

— Звичайно. І мені потрібна ваша допомога, щоб знищити Повелителів. Ви тут поговоріть із Валіданою, а я поки що посиджу.

Ерта присіла в крісло, Ірфла теж опустилася поряд із нею на диван. Я підійшла до батька і зазирнула йому в очі.

— То що, тату, ми справді володіємо силою поглинання?

Батько опустив очі, важко зітхнув і лише за кілька хвилин мені відповів.

— Так, Валідано. Ми маємо силу поглинання. У нашому роді Етірелів і у твоєї мами теж. Ми майже не користувалися нею, вона небезпечна, тому ми тобі не розповідали і не навчали їй. Я думав розповісти тобі про неї, коли ти станеш дорослою, але після того, як твою маму вбив маг-поглинач, я не хотів мати нічого спільного з цією магією.

— І ти ще сердився, що Еділан мав сплячу силу поглинання! Як лицемірно, тату… — я дивилася на батька з осудом.

— Я хотів як краще, хотів захистити тебе від проблем. Не вийшло. Ти стільки всього наробила, Валідано, що самотужки не виправиш.

— То допоможи мені, тату. Нам потрібні маги-поглиначі, щоб здолати Повелителів. Скористайся нею лише раз, тату. Мамо, і ти теж, — я обернулася до матері з благанням в очах. — Без вас ми не впораємось.

Батько обмінявся з матір'ю довгим поглядом. Вони ніби говорили без слів. Вона кивнула йому і він відповів:

— Добре, ми згодні. Але що ж потім? Обитель розвалиться?

— Так, — тепер настала моя черга опускати очі. Мені важко було зізнатися батькам, що їхнє життя тут добігає кінця. Але вони й самі все зрозуміли. — Обитель треба зруйнувати. Але можливо ми змогли б якось оживити вас? Повернути назад до Велланії? — я з надією обернулася до Ерти, але та лише похитала головою.

— Ні, доню, ми вже прожили своє життя тут, — відповіла мама. — Не потрібно. Ми чекали на тебе, щоб попрощатися і збиралися піти в Колиску. Настав час нам переродитися.

— А ви впевнені, що потрапите туди, а не в якесь небуття?

Я хвилювалася за них, не хотіла відпускати. Я, яка стільки років прожила без батьків, несподівано знайшла їх знову і чіплялася за них як маленька дівчинка.

— Так, я ж створила цей світ, — відповіла Ерта. — Після життя тут люди потрапляють до Колиски. Іншого шляху немає. Ми всі туди вирушаємо, такий закон життя. Я лише відстрочила прибуття в кінцевий пункт призначення.

— Що ж… — батько глянув на Ерту. — Коли почнемо?

— Потрібно дочекатись допомоги з Велланії, тоді почнемо. Але для цього потрібно відправити одну дівчину назад. Проблема в тому, що за нею стежать. Але в мене є одна ідея. Ви б могли відвернути увагу Повелителів? Зовсім ненадовго.

— Звісно, ​​— погодився батько.

— Тоді ходімо з нами.

Всі разом ми повернулися назад до будинку Еділана і Фелли, де на загальний подив нас чекала ще одна людина.

На дивані у вітальні сидів предок Еділана — Еміван Сетірам. Він раніше вже приходив до них, Ірфла з ним познайомилася, але мене тоді тут не було. Після того як старий віддав Феліції амулет, щоб та пробудила сплячі сили поглинання Сетірамів, ніхто не чекав, що він з'явиться знову. Тим не менш, Еміван Сетірам був тут.

— О, Еміне! — Ерта зненацька тепло усміхнулася Еміванові. — Ти прийшов!

Еміван, охкаючи, підвівся їй назустріч і шанобливо поцілував руку. Вони поводилися так, наче були добре знайомі.

— У мене виникло відчуття, що я можу вам стати в нагоді, — Еміван повернувся до дивана і Ерта присіла поряд з ним.

— Так, настав час, Еміне.

Ерта коротко пояснила Еміванові наш план. Старий уважно вислухав і кивнув.

— Що ж, коли час настав, тоді треба діяти. Мені набридло життя в Обителі. Ти ж знаєш, Ерто.

Дивлячись як вони мило спілкуються, я не втрималася і запитала.

— А коли ви встигли познайомитись? Ви ж із різних часів. Ви познайомились тут?

— Так, ми зустрілися вже в Обителі, — відповіла Ерта. — Я стежу за Сетірамами давно, намагаючись перехопити першою їхню силу поглинання. Не завжди вдавалося, особливо після того, як Емін її приспав, але з ним у мене домовленість. Емін використовує силу тільки проти Повелителів і не віддає її їм.

— Найменше я хочу, щоб моя сила, яка і так зруйнувала моє життя, нашкодила ще й Велланії, — Еміван Сетірам опустив голову. Йому й досі було соромно за свої вчинки.

— Ми не віддамо Велланію Повелителям, — Ерта взяла Емівана за руку, усміхнулася йому підбадьорливо. — Потрібно тільки більше поглиначів. Мої нащадки вже згодні допомогти, залишилася справа за твоїми.

— Я думаю, треба також прикликати до нас нащадків мого молодшого сина Емрана, які зараз мешкають на Землі. Так ми матимемо більше шансів на перемогу. Чи зможе Феліція вирушити до них? Потрібно їй передати, щоб спробувала.

— Якщо Феліція зуміла пробратися до Обителі, — подала голос моя дочка, — то й на Землю портал зможе створити. Потрібно відправити до неї Ейтну із вказівками. Тільки от Повелителі її не відпустять.

— Не хвилюйся, дівчинко моя, — Ерта усміхнулася Ірфлі. — В мене є план.