Читати книгу - "Королівство криги, Анна Мінаєва"

— Айло? — він здивовано скинув брова і спустив ноги на кам’яну підлогу.

Я повільно спустилася вузькими сходами, обійшла стелаж і зупинилася навпроти чоловіка:

— Ви добре вмієте ховатися, Оуене.

Він невпевнено посміхнувся, дивлячись на мене знизу. Потім зітхнув і жестом запропонував зайняти місце за столом навпроти. Я підтисла губи, а потім пройшла і опустилася на низький хиткий стілець.

— Ви щось хотіли? — король зробив ковток з пляшки і відставив її.

Я кивнула.

— Так, я хотіла з вами поговорити… Мене гнітить те, що ми з вами не розмовляємо. Ми наче віддаляємося один від одного, ваша величносте. І мені від цього важко.

Оуен ще мить дивився на мене, а потім просто підскочив. Обігнув стіл і рвучко опустився переді мною на коліна. Наче не помічаючи того, що я сіпнулася від несподіванки.

— Айло, — прошепотів чоловік, торкнувшись моєї руки. Настільки ніжно та обережно, наче я була з льодової крихти, а не з крові та плоті, — я гадав, що ви так мене караєте. Я не знав, що і вам від цього боляче.

— Я? — Брови мимоволі злетіли. — Караю вас? Оуене!

— Так, — його голос здригнувся, а в темних очах мигнув смуток. — За моє рішення. За те, що я вчинив так, як вчинив. 

— Оуене, підійміться, прошу вас.

— Моя королево, — він і не подумав поворухнутися, — я не хочу. Я хочу залишитися біля ваших ніг і сподіватися, що ви пробачите мені. За те рішення, за ті слова. Я помилявся. Та в мене теж є, чим я виправдовую себе. І це знищує мене, розриває на шмаття.

У мене здригнулося серце. Я сповзла зі стільця і опинилася поряд з чоловіком на холодній кам’яній підлозі, на колінах. Стисла його пальці у своїх долонях і зазирнула у вічі.

— Я не хочу, щоб це стало між нами, Оуене. Я все ще не згодна з вашим рішенням, ваші слова все ще ображають мене. Та я не хочу втрачати вас. Не хочу, щоб щось ставало між нами. Між вами, мною та нашим сином.

Я обережно опустила його руку вниз і притисла до живота.

Оуен на мить затамував подих. Наблизився до мене і обережно поцілував. 

— Я теж цього не хочу, Айло, — прошепотів він. А потім обнадійливо подивився мені в обличчя: — Син? Ви впевнені?

У відповідь я лише кивнула:

— Так. Я в цьому впевнена.

Наступний поцілунок короля був палкішим. Таким, від якого точно не хотілося відмовлятися.