Читати книгу - "Адвокат диявола"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Дістаньте це і піднесіть якомога ближче до його обличчя. Для нього, якщо він і справді диявол, це буде все одно що подивитися просто на сонце. Це негайно його осліпить, і тоді він стане безпорадним дідом.
— А далі? — запитав Кевін.
— А далі… — отець Вінсент розтиснув кулак. Нижня частина хреста виявилася гострим кинджалом. — Встроміть оце в його розтлінне серце. Не вагайтеся, бо інакше пропадете разом із дружиною назавжди, — він нахилився ближче й додав: — На віки вічні.
Кевін ледве дихав. Серце в нього гупало, але він поволі підняв руку й узяв в отця Вінсента хрест. Маленьке обличчя статуї Христа не скидалося на жодне з тих, які він коли-небудь бачив. Його вираз був не милосердним, а радше гнівним; це мало бути обличчя Божого воїна. Хрест був дуже важкий, а його кінець — дуже гострий.
— Щойно ви встромите це йому в серце, він упаде.
— Але що буде з моєю дружиною й тим… дитям?
— Якщо диявола вбити в людській подобі, разом з ним загине і його потомство. У неї сам собою станеться викидень. А отже, — завершив отець Вінсент, випроставшись, — ви врятуєте свою дружину. Але якщо він не проявиться під час отих двох випробувань, які я описав, — застеріг отець Вінсент, — не робіть нічого. Поверніться, і ми поговоримо ще. Зрозуміло?
— Так, — озвався Кевін. — Дякую.
Він підвівся, затиснувши Біблію в брунатному пакеті під пахвою й міцно тримаючи золотий кинджал-хрест. Його він засунув за пасок на штанях.
Отець Вінсент кивнув.
— Добре. Іди, сину мій, і хай буде з тобою Господь.
Він поклав руку Кевінові на плече і пробурмотів собі під носа якусь молитву.
— Дякую, отче, — прошепотів Кевін.
У будинку було тихіше, ніж зазвичай. Коли Кевін під’їхав до нього й зазирнув за скляні двері, ніде не було видно навіть охоронця, такого собі Лоусона, який заміняв Філіпа в нічну зміну. Кевін звернув на під’їзну доріжку й натиснув кнопку на своєму пульті. Ворота піднялись, і він в’їхав у гараж. Там панував мертвотний спокій. Звук, з яким зачинилися двері його машини, прокотився луною в тьмяному гаражі, а тоді затих. Кевін почув тихе гудіння двигунів.
Кевін побачив, що там стоять машини всіх молодших партнерів. Ген у віддаленому правому кутку — лімузин фірми. Він уперше помітив двері, що, як він тепер розумів, мали бути входом до квартири Харона. Харон… оскільки він думав про визначення, до нього дійшло. Харон — це ж міфічний перевізник, який переправляє душі померлих човном до Аїду, чи не так? Його ім’я точно було ще одним жартом Джона Мільтона, але їхній Харон і справді віз їх у все нові глибини пекла, хіба ні? «Це з нас покепкували», — подумав він.
Кевін пішов до ліфта. Спершу він піде до Міріам і розповість їй усе, що дізнався, допоможе усвідомити небезпеку, змусить її зрозуміти. У разі потреби він навіть подзвонить отцеві Вінсенту і попросить її поговорити ще й з ним, подумалося йому, та коли він прийшов до їхньої квартири, її там уже не було. Вона залишила йому записку на кухонному столі.
«Забула, що в нас із дівчатами квитки на балет сьогодні ввечері. Не чекай мене. Ми, мабуть, зайдемо чогось поїсти опісля. У холодильнику є готова лазанья. Просто розігрій її в мікрохвильовці відповідно до інструкції. З любов’ю, Міріам».
«Вона що, божевільна? — подумав він. — Після всього, що я їй сказав, після того, як я вибіг звідси, вона просто живе далі за своїм графіком, а не чекає на мене!»
«Вона пропала», — подумав він. Розмови з нею нічого б не дали. Тепер усе в його руках. Кевінів погляд упав на маленький столик біля телефона в кухні. Там лежав справжній дар небес — золотий ключ. Він може піти нагору, зустрітися з Джоном Мільтоном і покласти край усьому цьому. Кевін схопив ключ і помчав до ліфта з Біблією в паперовому пакеті під пахвою й золотим кинджалом-хрестом за поясом.
Він вставив ключ і натиснув кнопку «П» — «пентхауз». Двері зачинились, і він почав підійматись, уявляючи собі, що він і справді повстає з пекла. Він мав урятувати власну душу та життя дружини.
Двері відчинилися повільно, повільніше, ніж на будь-якому іншому поверсі, подумки зауважив він. Велика кімната була тьмяно освітлена; світильники у стелі світили слабко, а лампи здебільшого були вимкнені. У канделябрах на роялі горіли свічки. Їхні крихітні вогники кидали на віддалену стіну величезні спотворені тіні. У кімнаті повіяв легесенький вітерець, і маленькі вогники замерехтіли, через що силуети неначе задрижали.
З магнітофона в стереосистемі дуже тихо грала фортепіанна музика, що попервах здалася йому ледве знайомою. Але, послухавши її кілька секунд, Кевін усвідомив, що це той концерт, який Міріам грала в ніч вечірки. Він мало не уявив собі, як вона сидить там тепер і грає це.
Кевін вийшов з ліфта й зупинився, намагаючись почути якісь інші звуки. Попервах інших не було. А тоді в правому кутку розкладного дивана раптом опинився Джон Мільтон, який неначе матеріалізувався просто на очах у Кевіна і попивав вино. Він був вбраний у свій смокінг із червоно-брунатного оксамиту.
— Отакої, Кевіне. Який приємний сюрприз. Заходьте, заходьте. Я просто сидів тут і розслаблявся. А ще, правду кажучи, думав про вас.
— Справді?
— Так. Я знаю, що ви взяли вихідний. Вам уже стало краще, ви відпочили?
— Трохи.
— Добре. Знов-таки вітаю з чудовим захистом.
— Мені не так багато довелося робити, — сказав він і вийшов ще далі вперед. — Він опинився у мене в кишені, коли ви надіслали ту записку.
— А, так, записка. Вона й досі не дає вам спокою, так?
— Не дає.
— Не дає? Добре. Як казав мій дідусь, дарованому коневі в зуби не дивляться.
— Господи.
— Що таке?
— Це ж мій дідусь так казав.
— Та невже? — Джон Мільтон усміхнувся ще ширше. — Мабуть, у всіх дідусі казали щось таке. Ставши дідусем, ви теж таке казатимете. — Джон Мільтон поставив свій келих з вином на стіл. — Проходьте. Ви стоїте, наче якийсь
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Адвокат диявола», після закриття браузера.