Читати книгу - "Притулок пророцтв"

Він пішов до вбиральні.

Фатіма зіп’ялася на ноги й підійшла до столу. Налила їм обом шампанського. Тоді залізла в сумочку по ампулу. Висипала половину миш’яку йому в склянку. Решту вона прибереже для Рейвен.

Коли він повернувся, жінка подала йому шампанське і підняла свій бокал на знак тосту.

– За успіх місії.

Він дзенькнув своїм бокалом об її.

– Від сексу мене мучить спрага, – він потягнув шампанського, доки повністю не спорожнив бокал.

Фатіма, не спробувавши своє, відставила бокал на стіл.

– А ти не п’єш?

– Я мусульманка. Я не п’ю алкоголь.

Рашид широко розплющив очі. Бокал затремтів у нього в руці.

– А ще, – сказала вона, – я дала обітницю чистоти.

– То як ти назвеш те, чим ми займалися?.. – він впустив бокал. Закашлявся. Почав душитися. Обличчя побуряковіло. Оголене тіло забилося в конвульсіях.

Вона чекала, доки він не перестане рухатися.

– Ми закінчуємо, – сказала вона, – так само, як улюблений поет-шатерник закінчив свій «Рубаят»:

«Спинися там, де став я знов Одним,

Й порожній келих мій вверх дном постав».

Вона сполоснула його бокал і поклала його на піднос – вверх дном.

Пішла до ванної й вимила себе милом з голови до ніг. Гаряча вода стікала по обличчю, спині, грудях, тоді Фатіма вийшла з душової й завзято витерлася. Одягнулась і повернулася в напрямку Мекки. Склала руки, впала на коліна, розпростерлася, долоні спрямувала до святого місця.

– Іменем Аллаха, милостивого, милосердного…

Закінчивши вісімдесят сьому суру Корану, спакувала сумку й витягнула ключі від орендованої машини з кишені Рашидових штанів. Тепер його оголене тіло ображало її. Вона вкрила його, вимкнула світло і повісила значок «Не турбувати» зовні на дверях.

Вона сказала «ні» кілька разів. Рашид не відступав, тому це зґвалтування. Вона вбила ґвалтівника-суніта під час самооборони. Згідно з суворим тлумаченням шаріату, хоч вона й була зґвалтована, її все одно потрібно забити камінням і спалити живцем. Але це не порушення обітниці чистоти перед «Моджахедін-е Халк».

Фатіма зробила це, щоб розірвати зв’язок МЕХ із Пентагоном. Оскільки Рашид був шпигуном, такий ніж у спину – це чесна гра. Вона скористалася технікою Мата Харі, щоб заманити Рашида, як бджолу на мед.

Тепер вона поїде в Кентський університет, перевірить, чи Алексі дістав бойову сибірку. Вони з Нагід спілкувалися через електронну пошту, але жінка не бачила її, відколи лідерки МЕХ наказали відіслати всіх дітей. Вона з нетерпінням чекала нагоди обійняти доньку.

РОЗДІЛ 61

Колумбус, штат Огайо

Кайл вивів Рейвен з лікарні до свого «Лексуса».

Прошепотів заступникові шерифа:

– Їдьте за нами.

Відчинив їй пасажирські дверцята і, сівши за кермо, замкнув усі двері. Не варто ризикувати, вона може вистрибнути.

– Ти зі мною такий добрий, Марті, – вона поклала голову йому на плече.

– Рейвен, підніми голову, будь ласка.

– Та йди ти до біса! – вона визирнула з вікна, а коли вони перетинали річку Огайо, вчепилася йому в руку.

Кайл вгатив по гальмах.

– Що таке?

– Отам та звіяна вітрами вежа, де мама намагалася вбити нас обох.

Він бачив, що Рейвен не відриває погляду від вікторіанської неоготичної будівлі. Раніше вона також здавалася стривоженою, коли вони вперше проминали її дорогою на схід, до університету. Тепер настав час її перевірити

– Лікарня замкнута, там давно нічого немає.

– Чому?

– Її закрили два роки тому через юридичні війни стосовно території, на якій вона стоїть. Університет хоче знести її й створити там дослідницьку установу. Якась корпорація хоче побудувати на тому місці житловий квартал з полем для гольфу неподалік.

– Ні! Вони не мають права її знищувати! Там мама.

Кайл проїхав естакаду.

– Це неможливо. Вона стоятиме зачинена, доки її не знесуть.

– Це неправильно, робити таке, поки вона досі там мертва.

– Ти її привид маєш на увазі?

– Маю на увазі її тіло на цвинтарі лікарні, на дні урвища. На більшості могил номери замість імен. Вони не можуть стати номерами доріжок для гольфу і галявин навколо лунок.

– А-а-а.

– Так. Елементарно, докторе Кайл. Вона там похована.

Можливо, зараз найбільш вдалий час для наповнення образами. Нехай заново відвідає місце, де травма призвела до акрофобії.

– Час у нас є. Зупинімося й роздивимося.

– Я не можу. Вежа. Урвище.

– Я не маю на увазі лізти на вершину. Ти сказала, що твоя мама похована на цвинтарі внизу. Тепер, коли ми визначили причину твого страху висоти, залишимося внизу й відвідаємо цвинтар.

– Обіцяєш?

– Слово даю.

Він звернув на вузьку дорогу, яка спочатку була всипана гравієм, а тоді стала залишатись сама земля.

– Цвинтар за лікарнею, – сказала Рейвен.

Кайл спинив машину. Рейвен невпевнено пішла за ним, не зводячи очей із землі. Кожен надгробок був позначений номером. Вона вказала.

– Отам.

Серед пронумерованих могил вона побачила надгробок з іменем. ЕНН СЛЕЙД (1951—1992) ЛЮБА ДРУЖИНА І МАМА.

Очі Рейвен затуманило.

– Ага, люба, аякже! – вона вхопила грудку землі й кинула в надгробок, тоді відійшла. – Ні. Це погано. Вона любила мене, хоча й намагалася затягнути з собою в пекло.

Вона все одно намагалася не дивитися на вежу. Нагода для швидкого наповнення образами? Складно. Якщо вона запанікує, то на суді буде непередбачувана. Можливо, це допоможе їй уникнути екстрадиції. Їй необов’язково бути психічнохворою. Як сказала суддя Родріґес, це залежить від трьох факторів: встановлена особа, присутність і здатність допомогти адвокатові впоратися з цими проблемами. Чим він ризикує?

– Глянь на вежу. Це важливо.

– Хочеш, щоб я розумом зсунулася?

– А якщо ми просто піднімемося трохи стежкою до входу?

– Вона збоку на схилі. Я не можу.

– Хоча б частину шляху?

– Хочеш, щоб я зістрибнула?

– Звісно ні. Чому ти так думаєш?

– Бо це те місце, де мама спробувала потягнути мене з собою, – вона крадькома зиркнула на нього. – Іноді я думаю, що все через те, що я розповіла їй, що тато зробив щось погане. Може, то був лише сон, – вона взяла його за руку й потягнула в машину. – Забираймося звідси.

Дорогою до Колумбуса Кайл роздумував про ризики щодо зниження її акрофобії. Не можна з цим поспішати. Так, на кону надто багато життів. Суддя Родріґес не дасть йому більше часу, щоб спробувати вчинити щось неможливе.

Він припаркувався біля будівлі суду й повів Рейвен усередину. Коли вони дійшли до ескалатора, вона позадкувала.

– Що не так?

Рейвен втупилася в кахляну підлогу.

– Я ніколи не піднімаюся цими штуками.

– Звісно. Вибач. Скористаємося