Читати книгу - "Феєрія для іншого разу, Луї Фердінанд Селін"

Брррум! нас знову шугнуло, притисло… поривом!.. відкинуло від вікна!.. разом! обох! аж до передпокою, разом із шафою! дістається нам!..

— Ти знаєш, це через нього! через отого підсвинка! нагорі! бачила? бачила, як сигнали подає? як їх сюди прикликає?

Ще поговоримо про Жюлеве зачарування!.. зловісне зачарування! він усю нечисть принаджує! з небесної глибіні! з упадини в Ла Фурш! справа! зліва! а самого не зачіпає! самого! урагани його оминають! облітають! його! жоден лопатень голову не крає! не перекидає разом з дрючками, у чагарі не звіює… на підсмажку! на підсмажку! Ще б пак! ухиляється від усіх ударів! поривів… тільки крутиться! вррр! перекочується на інший бік!

Літаки саме мчать зі сходу з-понад «Дюфаєль»… з-за хмар на сході!.. і Жуляка відразу закручується, мов дзиґа! у бік, звідки атака!.. ти ба, ні миті не гає! махає до нас! на нас! отак! показує, щоб не переплутали!

— Ти ба, який диригент, Лілі! бачиш? кажу тобі, Лілі! це він! він! поглянь!

Вона дивиться.

— Ти не хочеш донизу?

— Ні, не піду нікуди!..

А потім так!.. Передумала, хоче йти донизу… але щоб Жюля забрати!

— Він хоче пити, розумієш?.. він хоче пити!

Я знаю, що він хоче пити, кабан солоний! підсвинок солоний!

Уже дотиркала, хай їй біс! годі базікати! мене проймає дрож! але не від холоду, сто чортів! не від холоду! від люті!

— Розтуди його! шльондра скажена!

Зараз у вікно викину, нехай іде по Жюля! ударити не можу… але якщо випущу з рук?.. її звіє вітер! танцюйте, панночко!

— Він тебе бив? сильно бив, га? Я бачив, як він тебе ляскав по сідницях!

Сміється… сміється з мого запитання…

Брум! браум! знову бомби! і бомби!.. з боку Кардіне…

Я вам розповідаю за течією спогадів… мінливостей настрою… не лише ураганів стихій… а й гроз пристрастей… наприклад, от перечитую, і мені здається, що я несправедливий, бо, може, ви подумаєте, що Арлетта поводилася легковажно, цинічно… одне слово, шльондра!.. ні! ні! ні! чутлива! жаліслива, от!.. Жаліла Жюля, от і все… жалість, її слабина…

До Жюля жалість!

— Обвуглюйся, гей, недоноску! гей, холеро! що, пити хочеш?

Ми знову біля вікна… нас хитає за віссю північ — південь!..

Чує мене… подає знак: так! так!

Ширінка! киваю на свою ширінку!

— Заходь, наллю!

Чує мене.

Він так Лілі гукав… зі своєї майстерні… на першому поверсі… «Заходь, наллю!»

Тепер ось має!

— Припини, Луї… припини, Луї!..

Стримує, щоб не кривдив надміру… захищає! у моїх обіймах, отут, от шльондра! от шльондра!

— Любиш його! признайся! захоплюєшся! дбаєш про того гівнюка!

Нас знову відкидає до передпокою… і знов разом із шафою! і трьома стільцями… усе в польці до стінки… бабах! знову!

— Я тобі з нього опудало зроблю, чуєш, опудало! випатраю! соломою напхаю! більше не метлятиметься! занадто метляється, от що! занадто метушиться! зроблю з нього птаха й поставлю на полиці!

Овва, їй знову смішно! отже, я смішний? нехай скаже! із себе треба сміятися! саме час сміятися! жартувати! бо нас зараз розплющить — і поготів!.. перемеле… от сміх! сміх та й годі!

Треба, щоб настав Потоп, аби скласти уявлення про людей. Він почав з того, що прозивав мене… тепер принаджує циклони! жаринки… світні кулі! спалахи! а його візок не загоряється!.. це вже край! край! його спрага замучила, от і все!.. якби мене туди нагору, до того юта, я б не втримався… а той вивертається, вирує, вихиляється на хвилях… сюди праскою махнув! туди дрючком махнув! з гондоли! об поручень б'ється!.. поручень прогинається! але не ламається!

— Гівнюк! Засранець! Курдупель! Ґвалтівник!

Мої почуття!

— Ти не підеш, Лілі! не підеш! от підступний підсвинок! Ах, причаровує тебе! я тобі його розчарую, лишень постривай! зачекай, доки все скінчиться… Гай-гай, та він прикликає літаки! подивись! придивись уважно!

Це правда, чиста правда! він їх приманював з півдня… з-поза Берсі… вони на його знаки зліталися!.. мов несамовиті!.. усі зліталися!.. згруповував їх з-поза хмар… щоб усе на нас скидали!.. смерчі! каскади!.. вири жовті… спочатку нарцисово-жовті… смерчі, що перевертали землю, зелені! сині!.. з кожним сильним подмухом… його гондола ставала сторчака… та він її виправляв!.. закрутом! заворотом!..

Щоразу здавалося, що все, гаплик!.. та де там!.. таки стрибнув?.. та ні!

— Я тобі з нього сувенір, Лілі! Чуперадло зроблю, чуєш? музейне чупепадло з твого зуха! випатраю! всі нутрощі вительбушу! серце зможеш зжерти!

Це я аж надто категорично.

— Він фріцом мене назвав! а ти хочеш йому пити понести?

— Ні, Фердінане! ні, Фердінане!

Цілує мене… цілує…

— Він тебе не звабив? кажи! я ж бачив!

Не думав, що такий ревнивий… самому дивно… соромно…

— Я цього не казав, Лілі!.. не казав!..

Два вибухи! зовсім поряд! і два гавкання… про психологію трохи згодом!.. невже нас поцілять, от супостати! це «75-ті мобільні», здається… Ні! ці гармати басовитіші… і хрипкіші!.. схоже, б'ють від Сакре-Кер… хоча ні!.. скоріше, з площі Бланш… здається… вони на «автоплатформах» у всякому разі…

— Може, нам таки піти донизу?..

Знову запитує в мене… Гай-гай!

— Щоб його забрати?

— Та ні, не його! Бебера! може, він унизу!

Справді, а де Бебер?.. Де Бебер?

Це привід, і доречний, але той там нагорі, диспетчер блискавиць! нечема напасть бусурман! на своєму юті! капость! дрючки, помахи! усе! він на нас поскидає все, що схоче! ніколи звідти не впаде! з флюгельгорном чи без нього!

— Ану ж заграй!

Не може, язик геть пересох! і дрючки доведеться відкласти… а він ними маневрує! встромляє один посеред підмостка… і крутиться навколо, як дзиґа! отакий акробат! гарно! клятий бусурман опецьок, аби він задихнувся у фосфорі, аби наковтався донесхочу! аби згорів ізсередини! геть увесь вигорів! наковтався пекучого! а я його розітну! випатраю! гей, злий ниций сурмачу півкнуре бусурмане на коліщатках! знатимеш, як мистця корчити! як причаровувати!

— Ти з'їси