BooksUkraine.com » Фантастика » Знову й знову, Бен Елтон 📚 - Українською

Читати книгу - "Знову й знову, Бен Елтон"

30
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Знову й знову" автора Бен Елтон. Жанр книги: Фантастика. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 67 68 69 ... 102
Перейти на сторінку:
купив газету й собі. Заголовок у чорній рамці був витриманий у звичному для тих часів велемовному стилі. У Стентонові роки писало б просто: «Кайзера вбито». Тут натомість основний заголовок проголошував: «ЙОГО ІМПЕРАТОРСЬКУ ВЕЛИЧНІСТЬ УБИТО В БЕРЛІНІ». «Підозрюють соціалістичну змову», — доповнював звістку підзаголовок.

Стентона побачене розхвилювало. Це ж урешті-решт перша, історична передовиця нового, цілковито інакшого двадцятого століття. Він упіймав себе на тому, що уявляє цей заголовок, уже оцифрований, у якомусь документальному фільмі, який вийде на телеекрани через багато-багато років.

Ціну, одначе, так чи інак заплатити все ж доведеться. Людей на вулицях проймав дедалі сильніший гнів. Там обмінювалися чутками вже й незнайомці: мовляв, поліція розкрила масштабну змову лівих з метою повалення уряду. До Стентона доносилися уривки розмов; багато хто впевнено просторікував про сотні революціонерів та анархістів, які збиралися захопити владу.

Слово «помста» лунало знову й знову.

33

Повернувшись до своєї кімнати, Стентон ковтнув ще трохи шнапсу і сів читати перші повідомлення у вечірній газеті.

Поліція, як він і сподівався, спрацювала ефективно. Його вогневу позицію і гільзу від «маузера» вже знайшли. Згадали в газеті і про пораненого, якого виявили неподалік на даху. На думку репортера, то був хтось із охорони. Перш ніж спробувати його допитати, поліція чекає на висновок лікарів щодо важкості поранень.

Стентон порадів, що не вбив того хлопця, хоч і замислився водночас, чи не зросла тепер для нього загроза бути впізнаним. Якщо й зросла, вирішив він, то зовсім не суттєво, бо особливої нагоди роздивитися його так, щоб більш-менш точно потім описати, охоронець не мав. Коли Стентон перекрутився на спину, той саме цілився в нього з гвинтівки, яка суттєво обмежувала поле зору. З упевненістю можна було побачити тільки, що вбивця кайзера високий і світловолосий, а таких у німецькій столиці хоч греблю гати. Поза тим, той охоронець, цілком можливо, взагалі не очуняє, помре від ран.

Хоча спина і груди таки поболювали, Стентон вирішив прогулятися, осушив склянку і вже вийшов був на сходи, та потім повернувся і поклав у кишеню штанів свій «ґлок». У такий вечір на вулиці можна сподіватися чого завгодно.

За порогом його одразу поглинула бурхлива юрба, яка тяжіла начебто до Бранденбурзьких воріт. Ті ворота звів кайзерів батько на відзнаку великої звитяги Пруссії над Францією, тож збиратися там, аби пом’янути загиблого німецького героя, було цілком природно.

У місті вирували емоції. Багато людей плакали просто на ходу, приголомшені, об’єднані спільною втратою. В інших, одначе, розпука вже перейшла у гнів, і вони волали до небес, вимагаючи помсти. Стентона здивувало, як стрімко погіршувалася ситуація навколо. Звісно, він і раніше знав, що масова публічна реакція неминуча, а її можуть, безперечно, супроводжувати і спорадичні спалахи насильства, але переростання цієї реакції у всеосяжну і начебто геть невичерпну істерію, спрямовану на негайну відплату, якось не очікував.

Усі навколо поводилися так, наче втратили святого. Свою провідну зорю.

Зрештою, певний сенс у цьому був. Адже кайзера Стентон убив, коли той не встиг іще все спартачити. Імператор загинув, коли очолював країну, ще не заплямовану війною та варварством, країну — світового лідера у промисловості, економіці та технологіях, країну з добре розвиненим соціал-демократичним рухом.

Спостерігаючи за натовпом, який проймала дедалі сильніша лють, Стентон раптом усвідомив, що у липні 1914-го року кайзер в уяві німецького народу асоціювався насамперед із поступом, процвітанням та миром. Так-так, власне — миром. Люди навколо не знали того, що знав Стентон. Вони бачили одне: всі двадцять шість років правління їхнього імператора у країні панував мир. За цей час Німеччина перетворилася на одну з провідних держав світу: німецька промисловість конкурувала з американською, військово-морський флот наздоганяв британський, а армія взагалі не мала собі рівних.

Тож не дивно, що берлінці, які, сповнившись гнівом та розпачем, заполонили того дня столичні вулиці, саме у кайзері вбачали найпотужніший символ своєї дедалі більшої могутності та заможності й боялися, що з його смертю усьому цьому настане кінець — їхня щаслива зірка згасне. Серед усього того люду лише Стентонові було відомо, що край їхньому мирному, затишному світові мав покласти власне живий, а не мертвий кайзер.

Йому кортіло гукнути: «Агов, хлопці, спокійно! Усе гаразд! Він же просто марив війною!». Розповісти, що не минуло б і п’яти тижнів, як ось цей начебто оплот миру та стабільності насправді втягнув би країну у самовбивче протистояння. А вже через чотири роки той, кого вони оплакували як найвагомішу запоруку щасливого майбуття Німеччини, чкурнув би, підібгавши хвоста, з Берліна до Голландії, у ганебне й безславне вигнання.

Та тепер усе це, звісно, було вже історією… чи, радше, історією не було. Власне, у тім-то й річ: усе це якраз історією не було, а тепер уже ніколи й не буде. Залишиться лише химерним видінням, що житиме у пам’яті однієї-єдиної людини на цілій планеті. Нова ж дійсність полягала у тому, що могутній правитель Німеччини у найуспішніший в історії цієї держави період загинув, і його народ був просто спустошений.

А дехто з цього народу вже повнився шаленою люттю.

Люттю загрозливою і дедалі небезпечнішою.

На місто спала ніч, і Стентонові почали траплятися молодики з дрючками й кийками в руках. Ніхто не тягатиме з собою кийок, якщо не має бажання когось ним почастувати, а тих молодиків від такого бажання аж розпирало. Ще зловісніший вигляд мали добре організовані загони студентів у напіввійськовій уніформі й кашкетах. Студенти ці ходили під імперськими прапорами та стягами з орлами і присягалися, що відомстять або помруть.

Відомстити-то відомстять, але кому?

Хто скуштує кийка? Супроти кого підуть вони під своїми прапорами і стягами? Хто скоїв цей злочин? І хто за ним стоїть?

Тут замішані соціалісти. У цьому ніхто в Берліні не сумнівався. Але які соціалісти? І де вони? Де їхнє гніздо? Де вони ховаються? Листівки хроносити сфабрикували зумисне вельми туманні, у них не було за що зачепитися.

Подальші випуски вечірніх газет ситуацію змінили. Журналісти мали час зібратися з думками, з’ясувати деякі деталі, і тепер почали називати певні імена та вказувати певні назви. І хоч імен конкретних змовників назвати поки що не могли, та недвозначно кивали у бік соціалістів. До того ж робили це з неабияким ентузіазмом, без особливих вагань тицяючи пальцем у гаданих винуватців.

— До штаб-квартири СДПН! — залунало в натовпі. — Викуримо ту наволоч із нори!

Про Бранденбурзькі ворота всі одразу забули й подалися натомість до канцелярії соціал-демократичної партії — респектабельної парламентської партії, яка отримала на

1 ... 67 68 69 ... 102
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Знову й знову, Бен Елтон», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Знову й знову, Бен Елтон"