Читати книгу - "Фортеця пекла, Вікторія Ноетер"

– Чому б ні? У мене є вільна хвилина. Зачекати, поки закипить вода, заварити чай, розлити по чашках.Коли б ти ще наважилася говорити зі мною, якби не чай?

– Лу також подарувала мені чайник, – ком став у горлі, Карро втомлено потерла обличчя, стримуючи болючі сльози. Гнів кудись зник, і повертатися до нього їй не хотілося. – Скільки всього вже відбулося, а я все ще продовжую вірити та довіряти.

– Я не вірив, що ти виживеш. Твої травми схожі на те, що тебе спочатку катували, а потім кинули з висоти.

Карро затремтіла, і відразу перед очима виникли незвані спогади про падіння. Всього на мить їй здалося, що бракує повітря, а відкривши очі, вона наштовхнулася на жадібне обличчя Мортіферекса, який навіть не ховав своїх емоцій.

– Я знаю, що таке падати. Добре, що ти падала не з самих небес.

– І ви нікому не скажете про мене?

– На жаль, вони тобі не повірять. Вони повірять іншому демону, – він потиснув плечима та підчепив гарячий казанок. Уже через кілька хвилин поряд з нею стояв духмяний чай з легким присмаком полину, який вважався цілющим тільки в маленькій пропорції, бо тоді демона нудило, а голова вертілася, немов потрапив у безумну круговерть пекла. Його слова тільки підтвердили роздуми Карро, хоча вона ще надіялася… на щось, хоча б на милість і на те, що покарання не буде.

– Ви падали? – одними губами запитала Карро, вхопившись за цю коротку інформацію. Мортіферекс зробив ковток та помотав головою, відмахуючись від тих спогадів, яких боялася Карро, і почесав щоку. Він був чисто виголений, не такий войовничий, як інші демони, але від нього йшла сильна енергія.

– Це було надто давно, але вже тоді світ ділився на чорне та біле.

– А що ви знаєте про печатку янголів? – раптово запитала Карро, вхопившись руками за новий план, який спалахнув у її голові. Мортіферекс поглянув на неї з-під опущеного зморщеного лоба та здивовано підняв брови, зробивши ще один ковток.

– Демон повний сюрпризів? Чому ти цим цікавишся? – Карро хотілося довіритися, але, прикусивши кінчик язика, вона повторила руки демона, зробила швидкий ковток, відчуваючи присмак полину та інших трав, які на його фоні десь губилися. Бліді губи піджалися, і Карро з силою змусила себе вигадувати.

– Коли мене забирали, у пеклі залишився… мій гарний знайомий. Його прокляли янголи перед тим, як прийшли забрати мене у бастіон, але печатка не приносила йому сильного болю, вона не горіла святим вогнем на його шкірі, він не кричав, як інші, лише відчував, що вона там, на серці.

– Він не вижив, мені шкода. Можливо, печатка була накладена слабким янголом, що тільки затримало її дію, надто слабким, – Карро призадумалася, згадуючи того янгола. Ні, слабким він точно не був, його сила та міць відчувалися всіма фібрами її покаліченої чорної душі, якщо так ще можна назвати те, що сповнює її силою. – Але печатки для того і створені янголами, щоб знищувати демонів з тією силою, якою знищував він. Чим сильніший демон, тим важче накласти на нього печатку, але якщо таке трапиться, сильний демон буде мучитися в сто, а то й у тисячу разів сильніше за слабкого.

– Тобто сила печатки рівна силі гріха? – Карро задумалася та прикусила губу. Розмова дала дуже багато для роздумів.

– Так, усе вірно.

Очі Карро спалахнули страхом всього на секунду, потім вона затримала дихання та рахувала швидкий стукіт свого серця.

Коли вона стане справжнім демоном, то відразу помре. Темна сила просто вб’є її. Але якщо вона не стане тим справжнім демоном, то вб’ють її демони.

«Що я накоїла!» – подумала Карро. Руки німіли, вона продовжувала рухати пальцями і швидко поставила теплу чашку на стіл, ховаючи руки від погляду Мортіферекса, який, відвернувшись до теплого повітря від каміну, згадував щось своє, інколи потираючи ніс або щоку.

– Так, чим мені допомогти, поки мене знову не забрали на знущання? – демон, повернувши до неї голову, усміхнувся.

– На сьогодні ми зробили все, що могли. Але ти можеш запропонувати їм чай, – він вказав на повний чайник. І Карро відразу схопила чайник, згадавши, що чашки вже є, і миттю вилетіла у приміщення, в якому перемішувалися та перепліталися все: звуки, запахи і сила: тьма, кров, цілющі трави, піт, тихий стогін або крик. І, прижмурившись до почорніння в очах, вона вдихнула повітря на повні легені і, легеньким, майже танцюючим кроком, пересувалася між ліжками, наливаючи пахучий чай у чашки.

Стільки демонів у цьому крилі вона ще не бачила.

– Б’ють барабани, скоро знову бій, – тихо промовив демон–лікар, та витягнув із кармана невеличкий кам’яний кулон розміром з ніготь загорнув у хустку і протягнув Карро, яка ошелешено прийняла подарунок.

– Заховай його.

Карро швидко кивнула.

Фортеця здригнулася.