Читати книгу - "Однойменні, Едрієн Янг"

Усе щезло, немов брижі від вітерця на воді. Голланд, Сент, зібрання Торговельної ради, опівнічний камінь, Роти. Може, це остання наша ніч на «Жоржині», остання ніч із цією командою, та хай там що станеться завтра, ми впливемо в нього разом.

Ми з тобою.

І оце вперше я йому цілковито повірила.

Тишу Саґсай Голма розітнув дзвін у гавані. Пролунав, немов провісник. Я стояла біля вікна й дивилася, як порт огортає мряка.

Вест зачісував неслухняні пасма за вуха. Тоді взявся застібувати ґудзики. А я все не могла забути його нічні обриси у світлі свічок, це тепле сяйво на бронзовій шкірі. Усе ще відчувала його власною шкірою, і від того спогаду знову палали щоки. А Вест мав аж ніяк не знічений вигляд. Як на те пішло, тепер мав вигляд спокійніший. Певніший.

Я довго й повільно видихнула, намагаючись угамувати нервовий трем. Ніби прочитавши мої думки, Вест поцілував мене у скроню.

— Готова?

Я кивнула, підняла сукню, що так і валялася на підлозі там, де вчора її скинула. Я була готова. Вест пообіцяв мені: навіть якщо Роти нас зрадять, він не дотримуватиметься контракту із Голланд. Навіть якщо це означатиме, що нам доведеться втратити «Жоржину» і провести решту днів своїх, гаруючи на житніх полях чи пірнаючи на Джевалі.

Направду, мені вже було байдуже. Я знайшла рідну душу в особі Веста, і з усього, що трапилося, винесла розуміння: за це я готова віддати що завгодно у світі.

Вілла, Пай, Остер, Геміш і Кой чекали на палубі. Коли ми вийшли, усі виструнчилися. Тру стояв на носовій частині, підкидав і ловив монетку.

Я рушила до правого борту й викинула зелену сукню просто в море. Вона якусь мить пурхала в

повітрі, мінячись зеленим шовком, і зрештою розстелилася на сталево-синій водній гладіні.

Вест мав слушність. Голланд не розуміє Звуження. Вона гадала, що статки та влада проб’ють їй шлях до Сероса, проте вона недооцінювала нас. Тих, що народилися на цих берегах і ходили в цих водах, єднала спільна основа. Людей Звуження неможливо купити.

Ба більше: Голланд недооцінила мене.

Я позирнула на сукню, яка вже поволі тонула, занурюючись під білу піну.

Не має значення, як там Голланд намагалася мене причепурити. Я — не така сама, як моя мама.

— Ти певна, що не хочеш, щоб ми пішли з тобою? — перепитав Пай.

Йому достоту муляло, що ми з Вестом рушаємо на зібрання Торговельної ради самі.

— Не хотілося б мені, щоб хтось із вас перебував поряд із Голланд, — відповів капітан. — Хай там що станеться, будьте готові відходити до смеркання. А малого відпустите. — Кивнув на Тру.

Я глянула на Коя, потім на решту.

— Навіть якщо доведеться виходити в море без нас, доправте його додому.

Геміш кивнув, а Вілла сторожко глипнула на нас із Вестом. Той відповів підбадьорливим поглядом, але вочевидь не переконав. Вона мовчки полізла на щоглу.

— Нічого, — сказав Остер. — Побачимося за кілька годин.

Вест першим узявся до штормтрапа, я за ним. Виходячи з порту, кинула останній погляд на «Жоржину», ніби треба було якось попрощатися.

Округ Ради розташовувався під тим само пагорбом, на вершечку якого мостився «Вольф та Енґель». Оточували його оздоблені бронзою й оповиті лозою арки із зображеннями символів п’яти гільдій: ось Хлібна гільдія, далі Гільдія корабельників, Гільдія вітрильників, Гільдія ковалів та Гільдія коштовностей. Наймогутніші люди в морі й на землі.

Пристань була зведена з міцних балок із просоченого червоного дерева, на яких було вирізьблено ті самі герби, що й на бронзі. Ми з Вестом пліч-о-пліч влилися до натовпу в ошатних сукнях, дорогих костюмах і з вишуканими зачісками, який рухався в тому ж напрямку. Вирізнити торговий люд зі Звуження було неважко: закудлані морськими вітрами, недбало вбрані, вони виділялися серед чистеньких і лискучих місцевих. І всі направлялися до величезних відчинених воріт.

Голланд зустріла нас біля входу, ховаючи руки в довгих рукавичках у хутряну муфту. Завидівши нас, спохмурніла.

Ми підійшли, і вона кисло озирнула мій одяг.

— От що це ти коїш? І навіщо?

— У тому сміховинному вбранні хто повірить, що я добувачка, а тим паче дотична до торгівлі? — буркнула я. — Якщо хочете принадити Торговельну раду, я не повинна мати такий вигляд, ніби я із Солонокровних.

Голланд глузливо посміхнулася. Вона й сама розуміла, що я маю слушність, просто їй це було не

до душі.

— Якщо хтось із вас стане мені на заваді, до заходу сонця ваш кораблик буде вже на дні морському. — У її сріблястих очах не майнуло ні тіні злості. — Зрозуміло?

— Зрозуміло, — відказала я.

— Як вчасно!

За нашими спинами пролунав спокійний голос, я розвернулася й побачила Генріка Рота. Свіжопоголений, на шиї красується краватка сливового відтінку.

Я силилася вгадати, що він замислив, відчайдушно сподіваючись, що не надумав усе зруйнувати.

— Що ти тут робиш?! — гримнула на нього Голланд.

Генрік сунув великі пальці за підтяжки.

— Зазирну, думаю, помилуюся на весь цей цирк.

Щось було в його посмішці тривожне. Ніби розімкне губи — а з-під них стирчатимуть ікла.

— Без права на торгівлю чи персня торговця мені сюди не втрапити, — додав він. — Тож подумав: а чи не запросиш ти мене як свого гостя?

Було видно, що Голланд не знає, як краще вдіяти. Якщо відмовиться — наразиться на скандал (через який може випливти, що вона пов’язана з Генріком), а як погодиться — то лишатиметься ризик, що скандал так само відбудеться, але вже всередині. У будь-якому разі можна схибити.

Вона підступила на крок до нього.

— Щось спробуєш утнути — живим звідси не виберешся.

— Мене це влаштовує, — посміхнувся той.

Голланд роздратовано зітхнула й повела нас до краю пристані.

— Це зі мною, — спокійно завважила чоловікові біля входу, що роздивлявся її перстень.

Той кивнув, окинув