Читати книгу - "Джури-характерники"

До натовпу глядачів затесалися також Санько, Грицик і їхні товариші. Цілу ніч вони безупинно гнали коней. Їм пощастило — їх майже не зупиняли. Лише перед кримським перешийком дорогу заступила численна сторожа. Але й вона розступилася, коли Грицик на скаку крикнув по-татарськи:

— За наказом світлого мурзи!

Імені мурзи він, звісно, не вимовив, бо й не знав його. Проте нукерам і цього було достатньо. Вони провели групу вершників очима і знову заходилися оглядати степ.

Вів козаків Барвінок. Час від часу його сіра голова вигулькувала далеко попереду з високої трави. Він мчав так, ніби це були останні перегони в його житті. Вершники, міняючи коней, ледве поспішали за ним.

Встигли в останню мить. Не злізаючи з коней, почали вперто пробиратися вперед. На них невдоволено озиралися, огризалися, проте поступалися дорогою. Врешті вони опинилися так близько, що могли бачити все, що діється біля помосту.

Грицик, який проштовхувався першим, озирнувся довкола і серце його стислося безнадійним болем. Про звільнення Швайки годі було й мріяти. Скрізь виднілися самі білі тюрбани. А ще довкола була така тиснява, що навіть шаблею не розмахнешся. А сходитися врукопаш з сотнями озброєних татарів… Грицик ще раз окинув оком натовп, тоді перевів погляд на Санька: може, хоч той щось придумає?

Проте Санько у відповідь лише стенув плечима.

— Думай, Саньку, думай! — нахилившись до товариша, благально попрохав Грицик. — Інакше…

Що могло бути далі, він не доказав, але й так було ясно: Швайка не врятується, і ніхто з них живим теж не вибереться. Але й татарської крові проллється чи мало. І першою злетить голова Басман-бека, що за кілька кроків височів на своєму коні у колі найповажніших мурз. Грицик мимоволі натяг свого малахая аж на очі, аби Басман-бек, випадково озирнувшись, не впізнав його завчасно.

Нараз повітря розрізав пронизливий голос:

— Сьогодні велінням славетного у віках хана Менглі-Гірея буде покарано одного з найбільших ворогів правовірного світу, званого Швайкою! Довгий час йому вдавалося шкодити нашій святій справі. Але хоч би як злочинець ховався, на нього завжди чекає викриття і тяжке покарання… — голос глашатая на мить замовк, а тоді зазвучав з новою силою: — Нехай це покарання невірного послужить гідним уроком тим, хто ще в думках плекає підступні наміри супроти непереможного ханства кримського і його світлого повелителя Менглі-Гірея, нехай Аллах продовжить його життя у віках…

Натовп схилитнувся і знову завмер. Кожному було ясно, що одразу після цих слів злочинця мають посадити на палю. А з палі ще ніхто живим не сходив.

Грицик приречено озирнувся. Що робити, як завадити страшній Пилиповій смерті?

Нараз Санько схилився до Грицикового вуха і про шепотів:

— Хто тут старший, відаєш?

— Так. Он той дебелий, що біля мулли, — Басман-бек. А що?

— Я спробую навіяти йому думку про те, що… ага, що смерть від кінського хвоста для Швайки страшніша, ніж смерть на палі. А в степу, може, щось і придумаємо…

— Зрозумів! — зблиснув очима Грицик і повернувся до решти козаків. За мить півтора десятка напружених поглядів втупилися в Басман-бека.

А Швайка з висоти помосту вдивлявся в море голів, що погойдувалося перед ним. Кровожерні погляди, злостиві усмішки, чужі обличчя. Втім, не всі чужі. Он, майже скраю натовпу, з-під низько насунутого малахая розпачливо світяться очі Гуркана, або ж Дениса, старшого ватага козловських невільників. З іншого боку… атож, дивиться на нього Демид Верес, котрий зараз мав би сидіти з ватагою в горах. А он… чи не Гаврило Кощавий, перший його помічник у Бахчисараї? Так, він, тільки заріс до невпізнання. І з ним, здається, чи не всі хлопці з його ватаги…

Швайці перехопило дух. Що вони затіяли, навіщо прибилися сюди? Чи не збираються, не доведи Господи, накласти головами заради його порятунку? Ні, цього допустити не можна! Інакше буде погублено все, що він стільки років виношував у собі і за що згоден віддати власне життя! Тож не треба їм тут засвічуватися, не треба…

Нараз у Швайки стріпнулося серце: йому здалося, ніби з гурту коней, на яких вигарцьовували татарські нукери, пролунало розпачливе іржання його вірного коня. За мить іржання повторилося і Швайці перехопило подих: так, це був його Вітрик — вірний товариш, що не раз вирятовував його у найтяжчі хвилини.

«Прощавай, друже», — подумав Пилип і з зусиллям відвів погляд убік. І тут таки здригнувся, наче від удару: за якихось два десятки кроків від нього невідь-звідкіля вродилися Санько з Грициком. Швайка ледь погамував стогін, що ладен був вихопитися з грудей. Навіщо ще й вони прибилися сюди аж з-над Дніпра? Невже теж гадають, що можна вирвати його з пазурів Басман-бекових катів? Та ні — з помосту йому видно, що, крім тісного гурту нукерів, які оточили поміст, за спинами натовпу стовбичать ще кілька сотень кінних чаушів. Тож будь-який спротив — безглуздий. Хіба що хлопці по-дурному покладуть за нього свої голови. І загине геть усе, що він замислив.

Швайка хотів подати їм якийсь застережний знак. Нехай швидше вибираються хлопці з цієї тисняви, хай повертаються назад і роблять далі спільну справу, — аж раптом завважив, що Грицикове товариство, мов за чиїмось наказом, дружно повернуло голови у бік Басман-бека і посилено заворушило губами. Мабуть, хочуть подумки підмовити того на щось… Мимоволі відчув, як у глибині його душі спалахнула гаряча вдячність. Спаси вас, Боже, дорогі мої джури, але тут, мабуть, і сам Басман-бек уже не здатен щось змінити. Навіть коли вам і вдасться щось йому навіяти…

Швайка з зусиллям підвів голову і, пересилюючи високий голос глашатая, вигукнув:

— Слухайте всі, хто мене знає й не знає! Дивіться, як має загинути козак! А ти, покруч жаби й шакала, — Швайка повернувся до Басман-бека, — гадаєш, що коли схопив Швайку, то вже все скінчилося? Ні, рано радієте, поїдачі степового падла! Помиляєтесь, ви шкребки сатани, коли думаєте, що цих людей, яких ви зігнали сюди, можна залякати моєю смертю. Так, сьогодні вони мовчать, сьогодні вони ще тільки придивляються, але завтра ваші курячі голови впадуть під їхніми шаблями!

Він переводив гарячковий погляд з Гуркана на Гаврила, з Гаврила на Дмитра Вереса, на Грицика з Саньком, і все його покалічене єство палало єдиним бажанням: зрозумійте мене, браття, правильно, не робіть дурниць!

І, здається, його зрозуміли. Он Гуркан кивнув