Читати книгу - "Беру свої слова назад"

Тимошенко. Мехліс. Пономаренко. 6. 7. 41 р.»

Товариш Сталін в той же день затвердив рішення народного комісара державного контролю, народного комісара оборони та першого секретаря ЦК КП (б) Білорусії. Ось сталінська відповідь:

«Тимошенко, Мехлісу, Пономаренко.

Державний Комітет Оборони схвалює ваші заходи щодо арешту Климовських, Оборіна, Таюрського та інших і вітає ці заходи як один з вірних способів оздоровлення фронту.

No 7387

6 липня 41 р. Й. Сталін».

В телеграмах не йде мова про Павлова, оскільки командувач Західного фронту Герой Радянського Союзу генерал армії Павлов Дмитро Григорович був арештований раніше - 4 липня 1941 року. Його розстріляли 22 липня. Разом з ним були розстріляні: начальник штабу Західного фронту генерал-майор В.Є. Климовських, начальник артилерії Західного фронту генерал-лейтенант артилерії Н.А. Клич, начальник зв'язку Західного фронту генерал-майор військ зв'язку А.Т. Григор'єв, командувач 4-ї армії Західного фронту генерал-майор А.А. Коробков, командир 14-го механізованого корпусу генерал-майор С.І. Оборін та інші.

Командувач ВПС Західного фронту генерал-майор авіації І.І. Копець застрелився, тому під сталінську сокиру пішов його заступник генерал-майор авіації А.І. Таюрський.

З усіх перерахованих у телеграмі Мехліса живим залишився лише командир замкнутої у Брестській фортеці 42-ї стрілецької дивізії генерал-майор Лазаренко І.С. Він був засуджений до розстрілу, але вирок пом'якшили. Добре у Сталіна й Жукова було влаштовано: за бездіяльність - розстріл, за будь-які дії - теж. 22 червня 1941 року о 0 годин 30 хвилин у війська була відправлена Директива No 1. Її підписали Тимошенко й Жуков. Директива категорично вимагала: «Жодних інших заходів без особливого розпорядження не проводити». Павлов, Климовських, Таюрський, Копець, Коробков, Лазаренко та всі інші наказ Тимошенка й Жукова виконали. І ось за це - їм трибунал і розстрільна стаття. Не тим розстріл, хто злочинні директиви слав, а тим, хто їх виконував. І над ними комуністичні історики глумляться-збиткуються: бач, недоумки, до чого дійшли! Наказ Москви виконували! А треба було не виконувати! А треба було наказам не підкорятися!

Армія без дисципліни - озброєний натовп. Наказ начальника - закон для підлеглого. Наказ має бути виконаний беззастережно, точно і в термін. Армія повинна діяти як налагоджений комп'ютер - натиснув на кнопочку й отримав бажаний результат. Але дисципліна накладає на вищих командирів виняткову відповідальність: дурних наказів не віддавай, тисни тільки на ті кнопки, на які потрібно тиснути в даний момент. Але ось вам ситуація: Жуков віддав безглузді накази, підлеглі, як вимагає статут, їх виконали, і тепер їх за це оголосили кретинами і злочинцями. Геніальний Жуков натиснув не на ті кнопки, комп'ютер від такої команди вибухнув і згорів, і нам пояснюють: безглуздий комп'ютер попався, а оператор генієм був.

Розжалуваному генералу Лазаренку, який після вироку просидів два місяці в розстрільному підвалі, пощастило. Розстріл йому замінили на 25 років тюремного ув'язнення. В 1942 році він був направлений на фронт рядовим. У 1943 році відновлений у званні полковника, в 1944 - у званні генерал-майора. Бездоганно командував 369-ю стрілецькою дивізією. В тому ж 1944 році загинув у бою.

Багато командирів Західного фронту влітку 1941 року уникли розстрілу тому, що встигли загинути до арешту. Серед них:

– полковник М.А. Попсуй-Шапко, командир замкнутої у Брестській фортеці 6-ї стрілецької дивізії;

– генерал-майор танкових військ В.П. Пуганов, командир розгромленої в Бресті 22-ї танкової дивізії;

– генерал-майор М.І. Пузирьов, комендант 62-го Брестського укріпленого району.

І все ж сталінської логіки без певного розумового зусилля нам не зрозуміти. Список «винуватців» розгрому Західного фронту на перший погляд неможливо пояснити. Як у цей список потрапив командир 9-ї змішаної авіаційної дивізії 10-ї армії Герой Радянського Союзу генерал-майор авіації А.С. Черних? Хіба він сам вибирав місце для аеродромів? Хіба за своїм хотінням він їх будував у прикордонній смузі в зоні артилерійського вогню німецьких батарей? Хіба за своєю волею він тримав по сотні літаків на кожному аеродромі? Хіба він віддавав накази німецьких літаків не збивати, а примушувати їх до посадки помахуванням крилець?

А як у цей список потрапили начальники Військторгу, санітарного складу та ветеринарної лабораторії?

І як у нього не потрапили командир 28-го стрілецького корпусу, начальник штабу 4-ї армії і командувач 3-ї армії?

28-й стрілецький корпус перебував у Бресті. Командир цього корпусу генерал-майор Попов В.С. був старшим військовим начальником у Бресті та начальником гарнізону. Місто було покинуте через 3 години після початку війни. За це все вищі командири - під розстріл. Наступний такий же командир корпусу Оборін - теж під розстріл. Нижчий генерал Лазаренко отримав розстріл, замінений на 25 років тюрзаку. А генерал-майору Попову - підвищення. У вересні 1941 року він був призначений заступником командувача 50-ю армією. Ще через п'ять місяців він стає командувачем новосформованої 10-ї армією. Війська під командуванням Попова брали участь у багатьох стратегічних операціях від Московської до Берлінської. Особливо відзначилися при визволенні Бреста в 1944 році. В.С. Попов завершив війну генерал-полковником, Героєм Радянського Союзу, командувачем 70-ї армії.

Зовсім незрозуміла доля полковника Л.М. Сандалова. Він був начальником штабу 4-ї армії. Всі вищеописані неподобства на брестському напрямку планував саме він. Сам він визнає, що плани прикриття кордону мали невелику ваду - були нереальними, а план виходу за тривогою 22-ї танкової дивізії з Бреста - нерозумним. Так от командувачу 4-ї армії - кулю в потилицю, а начальнику штабу - неймовірне підвищення. В жалюгідні залишки розбитої 4-ї армії влили свіжі дивізії та корпуси, якими командували генерали, а командувачем армії 8 липня 1941 року поставили полковника Сандалова. Через два тижні - нове підвищення: полковник Сандалов був призначений начальником штабу Центрального фронту. Війну він завершив генерал-полковником, начальником штабу 4-го Українського фронту.