Читати книгу - "З вершин і низин, Франко І. Я."

Хоч як би важко се мені прийшлося,

Все дам тобі, щоб гріх свій відмолити.

Вісвамітра

Нехай же буде так, як ти говориш!

Скажи ж тепер, що можеш дать мені?

Гарісчандра

Багато срібла, золота й каміння

Чимало дорогого.

Вісвамітра

Се замало.

Гарісчандра

Весь мій маєток, сіл і міст чимало.

Вісвамітра

І се замало.

Гарісчандра

Все царство, весь мій край від гір до моря.

Вісвамітра

Приймаю се, та сього ще замало.

Гарісчандра

Чого ж ще більше в мене ти жадаєш?

Вісвамітра

Того, що всім тим дарам є корона:

Жадаю права царську жертву діять.

Гарісчандра

Значить, жадаєш, щоб я й царську власть

Тобі віддав?

Вісвамітра

Жадаю.

Гарісчандра

Буде так.

Усе тобі прирік я, весь я твій,

То й право се тобі я передам.

Вісвамітра

Жадаю, щоб ти зараз се вчинив.

Отам твій кінь осідланий стоїть,

А ось на тобі царський плащ злотистий.

Сей плащ віддай мені і на коня

Всади мене, а сам за поводи

Коня візьми й веди мене у город

І по дорозі викрикай: «Гей, люди!

Я Гарісчандра, досі ваш володар,

По божій волі нині уступаю

І власть свою сьому передаю.

Се Вісвамітра, се святий угодник,

Що вам віднині буде царювати!»

Отак кричи, а в Індровій божниці

Передаси мені свою корону.

Коли сього не схочеш учинити,

То видко буде, що лиш на устах

Все маєш обов’язок, а не в серці.

Та знай, що всемогущий мій проклін

В такому разі не мине тебе.

Гарісчандра

Святий аскете! Не допустить того

Високий Індра і пресвітлий Агні,

Щоб я ламав раз даний заповіт.

Все те, чого від мене ти жадаєш,

Наскрізь оправдане, й не може буть

Інакше, тож усе те я сповню!

І, знявши царський плащ свій, він надів

Його на Вісвамітру. І, привівши

Коня, він посадив на нім аскета,

А сам узяв за поводи коня

І, мов слуга, у город попровадив.

До заходу хилилось сонце ясне,

Коли в високій Індровій божниці,

В димах пахучого кадила, серед

Врочистих співів і молитв гарячих

Цар Гарісчандра передав свою

Корону Вісвамітрі, передав

Найвище право - царські жертви діять.

Приняв корону з рук його аскет,

Та, не вкладаючи її на себе,

Отак до Гарісчандри обізвався:

Вісвамітра

Ще я не цар, тож про одну ще річ

Позволь тебе спитати. Чи ти знаєш,

Що писано в законів царських книзі?

Як цар живий передає свою

Корону іншому, то з нею разом

Повинен дать йому й царськую жертву.

А ні, то стільки скарбу золотого,

Щоб царську жертву можна окупити.

Гарісчандра

Се справді так, і я нічим не хочу

Супротив тих законів прогрішиться.

Та тільки я ж увесь маєток свій,

Усе добро, всі скарби і все царство

Віддав тобі, так відки ж я візьму?

Вісвамітра

Хіба ж закон питає, відки ти

Візьмеш? Хіба ж для того, що тобі

Незвісно се, зміняти божу волю?

Візьми, де знаєш, вижебрай, вкради,

А те, чого закон жадає, дай!

Інакше знай, що не мине тебе

Моє прокляття.

Гарісчандра

Змилуйся, святий!

Усе тобі віддавши, я лишився

Убогий, голий. Тільки жінка й син

Мені зістали. Та про те не бійся,

Свій обов’язок я сповню нехибно.

Пожди лише, дай час мені здобути

Настільки скарбу, скільки потребуєш,

А я напевно все тобі віддам.

Вісвамітра

Нехай і так! Та сам мені скажи,

Як довго маю ждать на твій дарунок?

Гарісчандра

Я думаю, що місяць досить буде.

За місяць, чей, на скарби розживуся.

Вісвамітра

Ну, пам’ятай же! Пристаю на се

І з тим вкладаю царськую корону.

Ну, а тепер скажи мені, коли

Ти передав мені свою корону,

Свої права і все своє добро:

Хто тут і пан, і цар у сьому краї?

Гарісчандра

Ти, батьку, і ніхто-ніхто, крім тебе.

Вісвамітра

А чим же ти тепер себе вважаєш?

Гарісчандра

Підданим твоїм вірним і слугою.

Вісвамітра

Як так, то ось тобі і розказ мій:

Із свого дому і з усього краю

Ти з жінкою своєю й сином маєш

Ще нині геть іти без відволоки.

Всі шати дорогії, всі прикраси

Лишивши тут, ти мусиш із кори

Тверду одежу сам собі пошити.

А через місяць у преславний город

Варанасі прийти повинен ти

І перед брамою на мене ждати,

Держачи наготові стільки грошей.

Як їх на жертву царськую потрібно.

Іди ж, і, доки все се не сповниш,

Моє прокляття висить над тобою!

«Не плач, моя голубко сизокрила,

Моє ти сонце, квіте мій рожевий!

Се божа воля, обов’язку сила,

Що нас нараз із висоти спихає

В глибоку пропасть. Власть, багатство, слава,

Все те, що досі окружало нас,

Всміхалось нам, пестило нас, кохана,-

Все те лиш сном було. Пресвітлий Індра

Шле свойого слугу, щоб нас збудив.

Не плач же, серце! Не в тім блиску й славі,

Не в власті царській, шатах і палатах

Лежало щастя наше, а в любові

Взаїмній, щирій, в нашому дитяті.

Сих скарбів нам ніхто не відібрав