Читати книгу - "Криве дзеркало війни. Міфи та загадки Другої світової"

із пих наштовхнулися на техніка гітлерівського гаража Карла Шнейдера — він ховався тут від куль та снарядів. Шнейдер дав цінну інформацію: 29 квітня йому було наказано доправити до бункера фюрера з гаража весь запас бензину — вісім двадцятилітрових каністр. 1 травня він почув від солдатів охорони, що фюрер мертвий, а труп його спалено. Шнейдер дійшов висновку, що бензин призначався для цієї мети.

— Але ввечері в мене знову вимагали бензин! — вів далі Шнейдер. — Довелося злити його з баків автомобілів у гаражі, набралося чотири каністри...

Розвідники піднялися з бункера до саду рейхсканцелярії. Поряд із виходом побачили напівобгорілі трупи Геббельса та його дружини. Стало зрозуміло, для чого знадобився додатковий бензин.

Чотирьох каністр виявилося замало — Геббельса з його характерною зовнішністю легко було впізнати. «Під час дослідження трупа встановлено наявність запаху гіркого мигдалю і виявлено уламки ампули в роті», — записали медики в акті. Ампулу з ціанистим калієм розкусила й Магда Геббельс.

Але де ж тіло Гітлера? Цілком можливо, опалювач та Шнейдер брешуть, аби допомогти фюреру зникнути.

«От і все, що ми знали на ранок 4 травня, — пише Олена Ржевська. — Але й ці відомості доводилося вигрібати з купи інших, суперечливих, сенсаційних. Чого тільки не говорилося! Що Гітлер вилетів на літаку з льотчицею Рейч за три дні до падіння Берліна, а його смерть інсценовано. Що Гітлера вивезли з Берліна підземними ходами і він ховається в „неприступній“ Південнотирольській фортеці... То тут, то там з’являлися і лопалися версії, одна хльосткіша за іншу. З’являлися чутки про „двійників“... Щоб виключити чергову версію, потрібен був час. Ускладнення, часом безглузді, заважали пошукам. Третього травня на території імперської канцелярії з’явилася група генералів штабу фронту. Проходячи садом повз бетонований котлован, на дно якого німці складали вбитих під час бомбардувань та обстрілу рейхсканцелярії, один з генералів тицьнув пальцем: „Ось він!“. У кителі, з вусиками, вбитий здаля був трохи схожий на Гітлера. Його вийняли з котловану, і хоч одразу переконалися: не він — почалося розслідування. Прикликали пізнавачів, які одностайно заявили: „Ні, не він“. Усе ж цей мертвий чоловік з вусиками, у сірому кителі й заштопаних шкарпетках, лежав в актовому залі рейхсканцелярії, поки з Москви не прилетів колишній радник нашого посольства в Берліні. Він неодноразово бачив живого Гітлера і підтвердив: не він. Але цей невідомий встиг породити серед журналістів легенду про двійника, яка спливає де-не-де донині. Про нього писали. Його знімали кінооператори і охоче видавали за Гітлера»...

До речі, комендант Берліна генерал Берзарін обіцяв звання Героя Радянського Союзу тому, хто доставить йому живого чи мертвого фюрера. І червоноармійці, раді старатися, притягли йому шість трупів із чубком та вусиками. Це теж множило чутки про двійників.

Знахідка в саду

Сад рейхсканцелярії був зритий снарядами, усіяний битою цеглою та залишками дерев, тому головну знахідку зробили тільки 4 травня. Червоноармієць Чураков звернув увагу на воронку, засипану пухкою землею. З неї стирчав куточок сірої ковдри. У воронці знайшли почорнілі від вогню трупи чоловіка і жінки. Глибше лежала мертва вівчарка та якесь щеня.

До впізнання трупів залучили полонених з найближчого оточення Гітлера — його ад’ютанта Гюнше, слугу Лінге та начальника особистої охорони Раттенхубера. Вони заявили, що, судячи з прикмет, які збереглися, це Гітлер і Єва Браун. 30 квітня всі троє разом із Геббельсом та Борманом спостерігали за їх спаленням. Спочатку Гітлер наказав отруїти свою вівчарку та щеня Єви, щоб перевірити дію ціанистого калію, а відтак він і Єва прийняли ту ж отруту. Лінге сам виносив до саду тіло фюрера, загорнуте в ковдру. Поховати було ніколи, бо росіяни наближалися до рейхсканцелярії. Не встигли навіть знайти прапор зі свастикою, щоб накрити останки...

Але як обидва тіла потрапили у воронку від снаряда? Есесівець Менгерсхаузен з охорони бункера пояснив, що після спалення неможливо було стояти на посту через нудотний запах, і він з дозволу Гюнше скинув їх до найближчої воронки, де раніше прикопали собак.

Склалася досить переконлива картина. Але... всі свідки були німцями і служили Гітлеру. Вони могли заздалегідь відрепетирувати свої показання. Треба було шукати беззаперечний доказ.

Спасибі сукням!

Якщо немає відбитків пальців, тіло можна ідентифікувати за зубами. У трупа з воронки вони були погані — з численними коронками, містками та пломбами. Отже, цей чоловік (Гітлер?) часто звертався до дантиста. Його-то і слід було знайти.

Виявилося, що зробити це дуже непросто. Спочатку Горбушин розшукав ларинголога фюрера — той лікував його барабанні перетинки, які потерпіли під час замаху у ставці «Вівче лігво» в липні 1944 року.

Прізвище особистого дантиста професор не знав, але з’ясував через колег, що це доктор Блашке, приватний кабінет якого знаходився в центрі Берліна — на вулиці Курфюрстендам, 213. Цей будинок чудом уцілів. Блашке не було — він утік до баварської резиденції Гітлера Берхтесгаден. На щастя, вдалося знайти його 35-літню асистентку Кете Хойзерман. Блашке звав її з собою, але вона відмовилась, тому що... закопала на дачі під Берліном свої найкращі сукні й побоювалася втратити їх назавжди. Дуже по-жіночому!

Її спитали, чи є в кабінеті історія хвороби Гітлера. Вона сказала, що є, і дістала шухляду з картками високопоставлених пацієнтів. Гіммлер, Геббельс, його дружина... А от і картка фюрера. Проте в ній самі записи, а для ідентификації потрібні рентгенівські знімки щелеп! Хойзерман припустила, що вони знаходяться в іншому кабінеті Блашке — у самій рейхсканцелярії.

Помчали туди. Біля входу вже стояв радянський вартовий. У підземеллі, в маленькому кабінеті із зуболікарським кріслом Хойзерман при світлі ліхтарика знайшла знімки та нещодавно виготовлені золоті коронки, які не встигли надягти фюреру!

Настав день Перемоги — 9 травня. Цілий тиждень у рейхсканцелярії і під нею тинялися «любителі сувенірів». Дуже поталанило, що ніхто з них не дістався до цього кабінету.

Комісія радянських лікарів під керівництвом головного судово-медичного експерта фронту порівняла щелепи можливого Гітлера з рентгенівськими знімками. Збіг був стовідсотковий. Проте полковник Горбушин на цьому не заспокоївся — він розшукав ще й зубного техніка, який робив протези для фюрера та Єви Браун. Фріц Ехтман одразу впізнав їхні щелепи і свою роботу.

18 травня з Москви за завданням Сталіна прилетів генерал Тєлєгін, щоб переконатися у смерті Гітлера. При ньому вдруге опитали всіх головних свідків і відкопали ящики з останками Гітлера та Єви Браун, потай зариті в гаю під Берліном. Тут же, на місці, склали акт для Сталіна, зробили фотографії.