Читати книгу - "Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство"

необхідність різних предметів та їжі безпосередньо для померлого. Однак більшу частину останньої з’їдали учасники поховальної церемонії[109]. Такі висновки підтверджуються знахідками на поверхні могильників кісток диких та свійських тварин, а також розбитих у давнину посудин. Ця кераміка, що цікаво, відрізняється по формі та орнаментації від тієї, що використовувалась у побуті на поселеннях. Знахідки, мабуть, є культовим посудом, виконаним з урахуванням давніх традицій та ідеологічних уявлень, пов'язаних із поховальним культом. Дно посудин, яке звичайно ототожнюють з нижнім світом — світом мертвих, орнаментувалося хрестами — символами життя та смерті; колами — символами єдності, жіночого начала; колами, розділеними на дві частини, які могли означати день та ніч; зірками, вписаними в коло, і таке інше.

Жертвоприношення загалом розглядаються як засіб отримання благ: даючи, розраховували щось одержати натомість. Звичайно, вони виглядали як сумісні трапези людей, зацікавлених у деяких визначених результатах, та духів, що мали жадані блага. Останніх тому й запрошували до участі у трапезах[110].

Маріупольський могильник дає уявлення про спеціальний церемоніально-поховальний одяг у нижньодонського населення. Він був пишнішим за повсякденний і включав досить довге плаття, часто розшите по подолу, паскові, комірі та рукавах платівками з ікла кабана, а також шапочку чи наголовну стрічку, прикрашену іклами кабана або платівками з них. Цей одяг доповнювався намистинами з каменю, перламутру, кістки, зубів риби та оленя, а також інших тварин. Іноді траплялися підвіски — амулети з каменю, кістки та перламутру (рис. 53, 3, 5, 6).

Рис. 54. Поховальне вбрання (1—4) та кістяні браслети (5) носіїв києво-черкаської культури. Неоліт. Реконструкція О. В. Тубольцева.

Менш пишний поховальний одяг існував у азово-дніпровського населення. Він прикрашався лише підвісками або намистом із зубів оленя та риби, зрідка — нечисленними платівками з ікол кабана або намистинами (рис. 53, 1, 2, 4). Ще менше прикрас мав одяг померлих у києво-черкаського населення (рис. 54).

Рис. 55. Наголовні оздоби неолітичного населення України: 1—4 — нижньодонська культура; 5 — києво-черкаська культура; 6, 7 — азово-дніпровська культура. Реконструкція О. В. Тубольцева.

Необхідно відмітити широке використання у поховальному обряді неолітичних мешканців України вохри, червоний колір якої символізував майбутнє відродження. Цікаве розташування маріупольських та дніпро-донецьких могильників на берегах річок, що дає змогу припустити існування ідеї про водний шлях у світ мертвих, який долали за допомогою човна. Це підтверджується човноподібною формою деяких поховальних ям.

Своєрідні підвіски у вигляді бичків з Маріупольського могильника та кістки великої рогатої худоби на жертовних площадках азово-дніпровських могильників дають можливість припустити існування культу бика у населення західної частини маріупольської області, тобто на терені України (рис. 51, 1, 2). В наступні епохи вшанування тільця стало для населення наших земель традиційним.

Глава 5

Антропологічний склад населення

Фізичний тип населення неоліту вивчено досить досконало, але, на жаль, це стосується тільки окремих територій — Надпоріжжя і частково Лівобережної України.

Люди, що мешкали у Надпоріжжі — Приазов’ї, відзначалися в цілому винятковою масивністю, добре розвинутим м’язовим рельєфом, надто широким, середньої висоти орто- або мезогнатним обличчям. Вони були достатньо високого зросту (172—174 см) і більш довгоногі, ніж будь-який із сучасних народів[111]. Масивність підкреслювалась також і надзвичайним поєднанням ознак в будові статури — кістки кінцівок масивні, довгі і дуже товсті.

Більшість дослідників відносять неолітичне населення Надпоріжжя до протоєвропейського типу в широкому розумінні[112]. Але аналогій такому сполученню ознак, як загальна масивність, винятково великі розміри широтних вимірів обличчя і лоба в Європі знайти важко, тому, на думку І. Й. Гохмана, своєрідність антропологічного типу цього населення, тривалість його існування дає можливість виділити його в особливий надпорізько-приазовський варіант протоєвропейського типу[113]. В. В. Бунак називає цей тип “вовнізьким”[114]. І все ж таки, незважаючи на велику подібність між неолітичними групами, що залишили окремі могильники, однорідним в антропологічному відношенні це населення назвати не можна. Особливо відрізняється в цьому плані населення Василівни II. Воно мезобрахікранне (на відміну від переважаючого довгоголового решти неолітичних могильників), має ширше і дещо сплющене обличчя. Наведений факт заслуговує на увагу ще й тому, що могильник Василівка II дехто вважає найранішим серед неолітичних некрополів Надпоріжжя — Приазов’я[115]. Подібний василівському морфологічний комплекс спостерігається і в деяких інших могильниках (Дереївка, Вовніги, Ясинуватка, Вільнянка тощо).

Рис. 56. Чоловік з Вовнізького могильника. Скульптурна реконструкція М. М. Герасимова. Неоліт.

Рис. 57. Чоловік з Вільнянського могильника. Скульптурна реконструкція Г. В. Лебединської. Неоліт.

Рис. 58. Чоловік з поховання 2 під закладкою 3 на Сурському о-ві. Реконструкція М. М. Герасимова. Неоліт.

Антропологи при дослідженні окремих могильників виділили кілька варіантів: доліхокранний і мезобрахікранний — у Василівці[116]; доліхокранний і мезокранний прогнатний у Микільському; доліхокранний, мезокранний і брахікранний в Дереївці[117]. Але більш обґрунтованим на сьогодні, на нашу думку, є висновок про існування двох основних антропологічних компонентів, що формували склад надпорізько-приазовського неолітичного населення: виражений доліхокранний з широким, різко профільованим обличчям та мезокранний (мезобрахікранний), з виключно широким і дещо сплощеним у верхньому відділі обличчям[118]. Перший комплекс більшість дослідників пов’язує з місцевим мезолітичним населенням, похованим у зібганому положенні на могильниках Василівка І і ІІІ[119]. Про велику питому вагу місцевого мезолітичного населення в процесі формування неолітичного свідчить і наявність в микільській серії черепів з пом’якшеними ознаками “австралоїдного” типу (прогнатність, низькі орбіти, деяка сплющеність на рівні орбіт, широкий ніс), який було виявлено у волоській серії, а також слідів домішок давньосередземноморського типу (різка доліхокранність, велика висота обличчя, вузький лоб, середньорозвинений рельєф надбрівної області[120]. Тенденція до прогнатності фіксується і в вовнизьких могильниках (особливо в лівобережному).

Рис. 59. Жінка з поховання 2 під закладкою 2 на Сурському о-ві. Реконструкція М. М. Герасимова.

Рис. 60. Чоловік з поховання на Виноградному о-ві. Реконструкція М. М. Герасимова. Неоліт.

Щодо другого комплексу (мезобрахікранного з надто широким обличчям), то тут антропологи погоджуються з думкою про прийшлий його характер (Гохман І. Й., Потєхіна І. Д), але на питання, звідки він з’явився, поки що відповісти важко. Висловлюються припущення, що спочатку населення мешкало на північ від Надпоріжжя, можливо в лісостеповій смузі України[121], але подібних антропологічних даних ми не маємо. Окремі паралелі можна простежити в