Читати книгу - "Нарис загальної історії"

пам’ятники, звичайно, існують, але вони не відбивають тієї спрямованості та неодмінності, як в Індії, у Передній Азії та, зокрема, в Єгипті. Аналогічно відсутні палаци, і їх заміняють приватні будинки та публічні приміщення. Інші види релігійної діяльності приватні й відбивають справжню та реальну релігійність, тобто релігійність меншості: оскільки ці види релігійної діяльності мобілізують тільки частку населення, вони справляють незначний вплив на культурний процес. До третього класу належить народна релігійна діяльність — та, яка виражається у всіляких містичних дійствах для запобігання та виправлення величезної кількості людських вад і нещасть. Культурні наслідки цього виду релігійних проявів досить обмежені. Можна зробити висновок, що ця цивілізація мало позначена релігією та релігійністю і ще менше переймається ними. Такий стан повинен мати наслідки на пропозицію й попит і уможливлювати перехід до радикальної демістифікації, зміни mythos на logos, виникнення грецької філософії, започаткованої іонійцями в VI ст. до н.е.

Етика як «добре життя», те, що заслуговує бути прожитим, ще вирішальніший чинник. Зрозумілим ідеалом є аристократичне бездіяльне життя, присвячене тому, на що його варто витрачати людям, гідним цього звання: участь у політичному житті, у війні й у безлічі задоволень, таких як свята, бенкети, дозвілля з флейтистками та хлопчиками, мистецтво, спорт і знання. Формулюється певний попит із дуже оригінальними рисами. Він типовий у тому сенсі, що вимагає благ і послуг з чітко окресленими напрямками використання. Він також масовий з огляду на аристократизацію народу. Він освічений з тієї ж самої причини: рідні міста переможців за-гальногрецьких ігор замовляють епінікії (урочисті хори) Піндару. Він має нульову або незначну вартість об’єднання — завдяки будові, яка надає споживачам право переважного голосу. Пропозиція відповідає попитові та підпорядковується йому. Оскільки попит дуже сильно заохочується, а загальній структурі притаманний федеральний тип, усі таланти виявляються і виводяться на такі позиції, де вони можуть проявити себе щонайбільше. Не існує жодної монопольної позиції, а ідеологічний контроль слабкий — незважаючи на справу Сократа, яку слід розглядати в контексті розлюченості принизливою поразкою Афін у Пелопоннеській війні та політичних потрясінь, до яких вона призвела, — і це має сприяти змагальності та інтенсифікувати діалектику тем і варіацій. Винагорода, яку обіцяють найкращим, — це не влада, оскільки політичний режим не має потреби в придворних чи в радниках монарха, і не багатство, оскільки ресурси обмежені, і демократія підтримує заздрість і прагнення рівності або принаймні непомітної нерівності, а авторитет. Він більше сприяє творчості, ніж амбіціям чи жадобі, оскільки ґрунтується на логіці захоплення, зосередженій на певній меті, на здатності деяких ближче підійти до неї та на готовності решти задовольнитися цим посередництвом. Такий підхід має створювати потужний тиск поклонників на тих, ким вони захоплюються, і підштовхувати чи тягнути їх вище самих себе.

Третій напрямок полягає в тому, щоб звернутися до всього того, що показують перші два, аби вийти на тісне порівняння з Передньою Азією. Винятковість Греції проглядає з нього ще більш виразно. Найпростіше й найефективніше подивитися на політичний і трансполітійний режими. Режими в Греції еволюціонували від найпомірнішої ієрократії — яку Гомер описав у феаків — до демократії, призначеної для обраної меншості громадян. Ми бачимо тут різкий контраст з ієрократичними режимами з сильною тенденцією до абсолютизму в Азії. Глибока й непереможна відраза греків до азійських політичних звичок стає при цьому зрозумілою: азійська система означає для них підкорення. Морфологія та політичний режим виводять нас на паралель «грецьке/азійське», в якій абсолютні ієрократичні режими, контрольовані коаліцією палацу, храму й ринку, протистоять малесеньким політіям, якими керують аристократи й олігархи, живуть дражливими, сварливими, войовничими вузько місцевими інтересами й дуже мало здатні до послідовної зовнішньої експансії.

Щодо трансполітійного режиму, то він проявляється в Греції механізмами змінних коаліцій і постійних перестановок, здатними зберегти незалежність кожного полісу. Таке становище визначає культурний простір федерального та ієрократичного типу, позбавленого, проте, будь-якого центру чи верхівки, яка могла б контролювати все ціле. Азійську модель можна визначити як таку, що «роздувається в замкненому універсумі», адже в ній фази жорсткої імперіалізації та експансії на великі відстані чергуються з періодами хаотичного розсіяння та стискання.

Напрошується певний висновок. Так само як для римлян Александрія була не в Єгипті, а біля Єгипту, так і Греція ніколи не була в Азії, вона завжди була поруч із нею: біля Азії, але не в Азії. Цим оригінальним і, можливо, унікальним в анналах людства становищем пояснюється те, що Греція, попри свою домінантну географічну орієнтацію, залишалася готовою для можливого внеску в європейську історію. Сама ідея Європи, а про слово годі й казати, є грецькою. І для апологетів цього слова та ідеї Європа саме й була «не-азійсь-ким» грецьким світом. Європейська історія є історією поступового — впродовж понад дві тисячі років — розширення ідеї Європи так, аби збіглися уявлення та реальність уявленого культурного ареалу. Повільне й хаотичне наближення цього збігу конкретизувалося не стільки через розширення, скільки через гігантський поступовий рух центру ваги ареалу з південного сходу на північний захід. Вирішальним чинником, який сприяв цьому перенесенню центру ваги стала римська фаза європейської історії.

Роль Риму

Різні аспекти Риму як імперії були розглянуті вище. З них випливає, що римська імперія є нетиповою, оскільки вона імперіалізує не культурний ареал, а фрагменти трьох ареалів — європейського, азійського та північноафрикансько-го. Так само, як і історія Європи, історія Риму анормальна, але ця анормальність в обох випадках має різні причини: Європа не створює очікуваної імперії, а Рим формує недоречну імперію! Тож, виходьмо з римської аномалії, щоб спробувати виділити та пояснити основні приклади внеску Риму у виникнення європейської історії.

Політичне об’єднання Середземномор’я Римом становить загадку, яку належить розгадати, адже це об’єднання мало дуже малі шанси на здійснення. Незважаючи на видимість, Середземне море не є центром ваги й природним ядром згуртування для різних частин історії людства. Звичайно, це — внутрішнє море, але не озеро. Шторми тут непередбачувані й потужні, вони спонукають радше до прибережного плавання, ніж до виходу у відкрите море. Його периметр характеризується дуже посіченим гірським рельєфом, замкненими прибережними басейнами та ізольованими й несудноплавними гирлами. Такий рельєф змушує до відносної ізольованості та вираженого розсіяння. Кліматичні умови сприяли поширенню спільної