Читати книгу - "Вибрані твори"

Дуже вже хочу виїхати до Варшави, але, з другого боку, боюся, що ми ще заслабі для всіх варшавських клопотів, отже, будемо тут ще не менше місяця.

З великою цікавістю декілька разів перечитала твого листа. Ти порушила два дуже цікавих питання: відношення чоловіка до жінки і відношення і ріжниця між жінкою полькою і жінкою українкою.

Щодо другого — цілком погоджуюся з тобою: ріжни-ця страшна. Полька значно більш дрібничкова, повер-ховна, більш матер’ялістка і більш — лялька. Навіть найкращі з них — нам чужі. Маю тут 3-х жінок, полек, і переконалася, яке це все дрібне, хоч і не зле, може. Колись оповім багато.

Багато правди є в твоїх словах про відношення чоловіка до жінки гарної і до жінки вченої, але не все.

Так, чоловіки не люблять, не захоплюються вченими жінками, типу С. Русової, хоч і приймають її до свого грона, а деякі і шанують її. Але хіба б ти сама, на місці чоловіків, захоплювалася б нею? Черевики — № 42, спідниця криво вдягнена, комірці брудні. Адже ж і ми, Нату-ся, в чоловіках цінимо не лише розум, а і зовнішній вигляд, ану спробуй захопитися проф. Бідновим, хоч би і в молодості?

Шанувати, цінити, так, можна, але підсміюватися над такими типами теж будемо, як чоловіки над жінками типу Русової. Мені здається, що чоловіки найбільше сміються над «бабами», не тими, що хочуть працювати спокійно між ними і з ними, а над тими, що творять свій власний «баб’ячий» світ з наївними журналами, зібраннями, підкреслюючи на кожному кроці і на кожному слові свою рівність з чоловіками і в той же час вкладаючи в свою справу чисто бабську наївність і дрібнічковість. Жінки ніколи самі не зможуть створити цікавої ґазети, журналу, клубу. З цим треба погодитися. Лише в співпраці з чоловіками, а не замикаючися в тісні фемінис-тичні організації, жінка може розвинутися цілковито.

Краса — це велика річ, але і яка ж мала! Ти її переоцінюєш, золотко, і надаєш їй завелику ролю в стосунку чоловіків до нас. Чоловікам, як напр. Стоцькому, звичайно подобаються гарні обличчя, стрункі ноги і виспор-товані фігури. Це ж нормальна річ. Тяжко, щоб подобалося щось дуже негарне. Ох, Натуся, як я часто захоплююся обличчям такої пані Д. чи Зоні. Але, вір мені, ні на одну хвилину не хотіла б бути ним, хоч я негарна і знаю це чудово.

Що ти пишеш, Натуся! Якби чоловіки цінили лише красу і тіло, то п[ан]і Д. була б завжди окружена адора-торами, а я б залишилася старою панною. Натомісць я в свойому життю мала стільки тепла з боку чоловіків, стільки ніжності і пошани, якої, глибоко певна в цьому, зроду не мала пані Д.

Чому ти маєш цю «ізюминку», яку визнають в тобі стільки людей, а не має її цілком гарненька Зоня, про яку, до речі, ніколи не чула ні одної фрази захоплення від чоловіків.

Чи ця «ізюминка» не є плодом нашого розуму, душі, дотепу, яке творить те «щось», яке затирає неправильність наших рис. Вір мені, ми з тобою були і будемо значно більш кохані, аніж напр. Зоня, яку ніхто, крім нещасного Юрка, покохати не в стані, хоч з приємністю потанцює з нею. Одне ти написала дуже вірно: чоловік інстинктом відчуває, що жінка, яка любить книгу, рідко буває доброю матір’ю, а часом і дружиною. Відчувають, зрештою, що там вони не можуть бути паном і авторитетом, тому часто уникають розумних жінок, бо легше почувають себе з іншими, які з розкритим ротом слухають кожного їх слова. Чи Маланюкові не імпонувало відношення Зої, для якої він був богом так же, як і для нової його безкольорової дружини. Часто такі чоловіки бояться наблизитися до розумної жінки, яка може хитати його на його ж п’єдесталі.

Та це нічого. Найбільша трагедія таких жінок — материнство. Бачу це по тобі. Ти зарозумна, щоб пустити свою дитину самопасом, і занадто цікавишся всім, щоб присвятити їй все своє життя. Я боюся мати, завдяки цьому, дитину, хоч і страшно люблю дітей.

А все ж таки життя гарне! Пишу це тобі, хоч за останній рік мене так вимучили власні і Мішини хороби, відсутність грошей, зміна в відношенню мого батька до мене. Останній місяць мене так вимучив, що я хожу цілком зелена і змучена, до дзеркала страшно подивитися, здається, постаріла на 100 років за останні дні, але маю тебе, а крім того, життя має ще стільки цікавого,

блискучого і радісного, що ця свідомість рятує мене з самої чорної розпачі. Я так жалію, що ми не можемо завжди жити недалеко одна від одної, тоді б ми легше зносили всі «сюрпрізи» життя, а яскравіше відчували б його радості. Ну, та вже швидко Варшава. Пиши!!!

Цілую тебе міцно і вітаю всіх твоїх. Воскреслий Михайло вітає тебе щиро.

Лєна.

[Желязна Жондова], 30/ІХ

Дорогенька моя Натуся!

Вчора дістала листа від тебе, який знов розминувся з моїм листом, отже, хоч і пишу тобі сьогодні, але почекаю з відсилкою, може, ти знову мені напишеш, а наші листи знов розійдуться. Але писати мушу зараз, бо деякі думки, які ти в мені викликала,