Читати книгу - "Гордівниця Злата"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Хай буде по-твоєму. Зваж усе — і ти зрозумієш, у чому твоє щастя, — закивали красуні.
Астралії розступилися. Чорний небосхил немов прорвало, і з зяючої діри полився сніп світла. Трохи віддалік від Злати стовп світла вихопив з пітьми сузір’я Терезів. Зірки потьмяніли в блакитному промені, і на місці сузір’я виникли гігантські терези, на зразок аптекарських.
Одна з дів простягла до терезів руки й урочисто промовила:
— Ці терези не можна обдурити. Вони зважують почуття й думки, і допоможуть тобі зробити вибір. А тепер скажи, чи хочеш ти стати зіркою?
— Не знаю, — зізналася Злата.
Порожні чаші терезів заколивалися у пошуках рівноваги.
— Хочеш забути біль, страх, переживання?
— Так, — сказала Злата.
Маленька зірочка, як гирка, упала на праву чашу терезів, і вона злегка опустилася.
— Хочеш стати володаркою своїх почуттів, а не їх рабою? — наполегливо продовжувала астралія.
— Хочу, — кивнула Злата.
Права чаша ще сильніше перетягнула ліву.
— То ходімо ж з нами! — поманили дівчину зоряні красуні.
Але Злата відсторонилася:
— Ні, спочатку я повинна дізнатися, що є дорогого моєму серцю на Землі.
Вона глянула на терези в очікуванні відповіді.
Повітря над лівою чашею згустилося й поступово на ній виникло видіння: чудова статуя з білого мармуру, а поруч неї сумний юнак.
Злата дивилася, і її охопило дивне хвилювання. Серце радісно затремтіло, а на віях заблищали сльози. Вона зрозуміла, що з такою силою манило її до Землі.
— Я люблю, — ледь чутно прошептала дівчина та голосно додала: — Я не можу піти одна.
— Невже ти любиш?! — здивовано перезирнулися астралії.
— Хіба можна не любити її? Які досконалі лінії! Скільки життя в камені, скільки грації та краси! Дивно, але в мене таке відчуття, начебто вона — частина мене. Ця статуя повинна бути моєю, — як уві сні вимовила Злата, зачаровано дивлячись на кам’яну статую.
— От невдача. Ти закохана в статую? Але вона належить принцу, — заперечили астралії.
Погляд Злати без інтересу ковзнув по юнакові, й вона наполегливо промовила:
— Мені вона потрібна більше! Я не знаю, хто ця кам’яна діва, але моє серце належить їй, начебто ми — одне ціле. Я не в змозі залишити її!
— Ти можеш одержати статую, але за це треба заплатити, — загадково посміхнулися небесні діви. — Чи готова ти заради цього на все?
— О, так! — не вагаючись відповіла Злата.
Цього разу заговорила тільки одна красуня. Голос її лунко відбивався в тиші, яка запанувала.
— Прибери принца з дороги. Доти, поки він живий, статуя буде належати йому, і ти не звільнишся від земних оков.
Злата не помітила, звідки в однієї з астралій з’явився позолочений лук з тонкою тятивою, схожою на павутинку в місячному світлі. Вона простягла його Златі, і та несвідомо взяла зброю в руки. У руках іншої небесної красуні блискавкою спалахнула вогненна стріла, але вона не обпекла пальців Злати.
Дівчина подивилася на статую і повільно перевела погляд на принца. У душі її не ворухнулося ні жалості, ні страху перед тим, що вона збиралася зробити. Земне життя перестало мати для неї вартість. Злата без вагань підняла лук і холоднокровно націлилася, спрямувавши вогненний наконечник стріли просто в живу мішень.
Розділ 28Постріл
Мовчазний собор мав урочистий вигляд. У розсіяному світлі, що сочилося крізь вітражі, тьмяно виблискувало золотом багате оздоблення вівтаря. Вкриті вишуканою ліпниною колони підносилися вгору, підтримуючи величний купол. Біля стін стояли статуї святих зі скорботними, сповненими високого чуття, обличчями. Лише мармурова статуя дівчини перед вівтарем виділялася з загального настрою суму. У ледь помітній посмішці й у відкритому погляді кам’яної діви світилася радість, а поза була такою природною та живою, немов вона зупинилася тільки на мить і ось-ось зітхне й опустить простягнену руку.
Посеред величезного безлюдного приміщення юнак поруч з позбавленою життя статуєю здавався маленьким і безпомічним. Ось уже багато місяців щодня принц приходив на побачення зі своєю коханою, розмовляв з нею, начебто вона могла чути, звіряючи їй свої думки й розповідаючи про те, що відбулося в королівстві. У ньому жила запекла надія, що коли-небудь його любов розтопить камінь, але дива не відбувалося. Мармурова красуня залишалася холодною та бездушною.
Сонячні промені, заломлюючись крізь кольорові скельця, розкидали по підлозі різнобарвні плями. Одна з них, яскраво-червона, виплеснулася
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гордівниця Злата», після закриття браузера.