Читати книгу - "Джовані Трапатоні"

— Бо, то що ти думаєш, банкір Гай ніяк не пов’язаний з імператором ДДТ? Га? — не відреагувавши на зауваження Ши, запитав Горан.

— Навіть не знаю, що тобі на це сказати, друже, — прошепотів Ши. — За ті три роки, що я працюю у їхньому маєтку, я не знайшов жодних підтверджень твоїх припущень. Жодних.

— Як це, жодних? А його казкові багатства? Його неймовірно миттєве збагачення? Повір мені, тут не обійшлося без ДДТ.

— Горане, це все припущення… Припущення, які осяяли твою світлу голову ще три роки тому. Але факти… Факти це ніяк не підтверджують. За увесь час, який я пропрацював у маєтку Гаїв, я жодного разу не стикнувся не тільки із ДДТ, але й взагалі із будь-ким хоч трохи підозрілим.

— Hi-ні-ні, Бо, я відчуваю… Просто шкірою відчуваю, що банкір Гай і ДДТ пов’язані між собою. Не знаю, як і в який спосіб, але пов’язані — повір мені… Що мовчиш?

— Друже, я схиляюся до думки, що це пастка.

— Не зрозумів, — розгублено пробубонів Горан. — Ти про що? Про маєток Гая?

— Ні, я ось про цю водокачку… По якій ми мчимо вже невідомо-скільки і невідомо-куди… Це пастка, друже…

— Можливо, брате Ши Бо, можливо… — задумливо прошепотів у відповідь Горан.

— Що будемо робити?

— їхати вперед… Дорогу назад ми вже просто не знайдемо. Так що вибір у нас невеликий.

— Дивись, ця… Як її?

— Мальва, — підказав другу Горан.

— Так, Мальва… — механічно повторив Ши Бо. — Звідки вона взнала, що ти будеш везти пані Барбару саме на Краківську, 24? Чому вона чекала на тебе саме за цією адресою?

— Я не знаю, — ледь чутно відповів Горан. — Єдине, що вона сказала мені, це те, що вона мене ненавидить. І тільки непередбачувані обставини примушують її звернутися за допомогою до таких мерзотників, як я і ти. За її твердженнями, в тій жахливій ситуації, що склалася, зарадити їй можуть тільки такі потвори, як ми з тобою. Хабарами звільнити Трапатоні вона не може. Виявивши супротив владі, він прирік себе до страти. Тож, якщо не витягнути його сьогодні, завтра буде пізно. Його стратять на сьогоднішньому балу, разом з іншими злочинцями.

— Вона дійсно закохана в Джовані?

— Ну якщо пішла заради нього на такі страшні ризики — то що там казати? До речі, зверни увагу, їй першій за стільки років вдалося відшукати нас… А це вже про щось свідчить.

— Це свідчить про те, що ми занадто самовпевнені з тобою, — мовив Ши Бо. — І саме через це ми залізли у цю пастку. Подумай… Звідки, навіть у багатої ворони, може бути сто пігулок людської подоби, які вона нам запропонувала? Людська подоба контролюється виключно головою інквізиції Заморою.

— Не факт, — заперечив Горан. — Це для нас із тобою ці сто пігулок на вагу золота — бо ми примушені переховуватись. А для неї, багатійки, це лишень десяток перснів із діамантами, які вона, зі своїми зв’язками, може легко обміняти на будь-яку подобу. Для великих грошей не тільки людська подоба не є проблемою, але й будь-яка інша… Хоч крокодиляча, хоч слоняча, хоч свиняча. До того ж, зваж, вона живе у зовсім інших вимірах… І ці її виміри навіть не припускають, що можна допомогти комусь просто так, без вигоди, без грошей. Даю сто відсотків, ця пихата Мальва переконана, що все продається, і все можна купити. Так думають усі багатії, розбещені грошима. Вона, бідолашна, навіть не уявляє собі, яке щастя дарує нам через можливість допомогти Трапатоні…

— Я не бідолашна! — невідомо-звідки пролунав роздратований голос Мальви.

Горан та Ши Бо здивовано перезирнулися.

— Негайно припиніть свої зневажливі обзивання! Інакше, не отримаєте від мене жодної пігулки з людською подобою! — істеричним тоном зазначила Мальва та завзято засопіла на усю водійську кабіну.

— Вона нас чує, — спантеличено прошепотів Горан Ши Бо, який уважно роздивлявся кабіну, аби зрозуміти, звідки лине голос Мальви.

— І не просто чую, а дуже добре чую! — розгнівано додав голос Мальви та ще дужче засопів. — Шукайте пожежну машину із написом «Дар Львову від колег із Техасу», із номером: 9669 ДДТ! Скоріш за все, вона в підземеллі водокачки.

— Ми вже півгодини кружляємо по цьому підземеллю. Тут тисячі дверей і тисячі якихось бальних залів. Ще жодної машини і жодної душі живої не зустріли, — розгублено промовив Горан.

— Спускайтеся ще нижче! — наказав голос.

— Ми не спускаємось, ми летимо, — посміхнувшись, зазначив Ши Бо. — Ще трохи і, певно, вилетимо з іншого боку земної кулі.

— Шановна Мальво, — перебив Горан Ши Бо, — цікаво було б дізнатися… Яким саме чином вам вдається чути нас? Адже ви аж у багажному відсіку. Це магія чи якісь чари?

— Це ваша недолугість! — грубо відповіла Мальва. — Хтось із вас натиснув кнопку «Потаємні вуха». Ця кнопка дозволяє підслуховувати, про що говорять полонені.

— А якого кольору ця чарівна кнопочка, шановна Мальво? — запитав Горан, роздивляючись купу різнокольорових кнопок.

— Якого треба! — ще жорсткіше відповіла львівська багатійка. — Досить патякати! Швидше шукайте мого Джовані! Ще година — і ми не зможемо вже вибратися звідси, тут буде океан гостей.

Ши Бо навмання натиснув якусь червону кнопочку та, озираючись, прошепотів:

— Вельми чемна, вихована Мальво, ви мене зараз чуєте?

— Ні, не чую! — іронічно хмикнув