Читати книгу - "Джовані Трапатоні"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— А зараз? — натиснувши зелену кнопочку, запитав Ши Бо.
— Зараз тим більше!
— А ось так? — натиснув на блакитну кнопку Горан.
— Не ламайте машину! — роздратовано вибухнула Мальва. — Ця пожежна знаходиться у комунальній власності Львова! А за пошкодження комунального майна мій батько відриває голови!
— Ваш тато працює катом? — ледь стримуючи посмішку, запитав Ши Бо, навмання натискаючи кнопочки.
На жаль, таке цікаве питання лишилося без відповіді. Ким працює її тато, Мальва не відповіла. Чи він працює у вороновому комунальному господарстві Львова, чи у людському, або на два фронти одразу, цього Ши Бо із Гораном так і не почули.
Ши Бо смикнув за рукав Горана, вказуючи на помаранчеву кнопочку:
— Ось, «потаємні вуха».
— Може бути. Зараз перевіримо, — прошепотів Горан та голосно додав: — Гарна дівчина, ця Мальва, але некрасива. Страхітливо, вкрай некрасива.
— Гарна, але некрасива? — перепитав Ши Бо. — Ти, певно, хотів сказати — чемна, але некрасива?
— Так-так, саме це я і хотів сказати, — погодився Горан, прислухаючись, чи не буде відповіді на таке жахливе зухвальство, як-от назвати дівчину некрасивою.
Відповіді не прозвучало. Тож цілком зрозуміло, що «потаємні вуха» було відключено. Інакше реакція була б негайною та бурхливою. І чим більш негайною, тим більш бурхливою. А так — усе було спокійно. Окрім реву двигуна та стомлених зітхань Ши Бо, нічого чутно не було.
Горан пригальмував, аби вписатися у черговий крутий віраж. Але, вдало пролетівши поворот, зненацька різко втиснув гальма. Колеса запищали і машина рвучко зупинилась. Прямо перед ними стояла пожежна, увесь бік якої прикрашав або, краще сказати, паплюжив здоровенний непропорційний напис: «Дар Львову від колег із Техасу».
Світло фар дрижало на цьому написі, яскраво освітлюючи його нові, свіжопофарбовані поверхні. Ані в машині, ані поруч із нею нікого видно не було.
— Слухай, Горане, друже, ти класно водиш, — полегшено зітхнув Ши Бо.
— А ти думав… — всміхнувся, переводячи дух, Горан. — Не даремно я три роки таксував.
— Твоя правда, — погодився Ши Бо, уважно розглядаючись навколо. — Не знаю, чи вижили би ми з тобою після зіткнення такого… Але батько Мальви точно би помітив, що його люба донька, не спитавшись, користувалась комунальною власністю міста.
— Нібито нікого, — прошепотів Горан, узявши меч. — Он якийсь колодязь… Спитай у Мальви, що воно таке. А я поки огляну тут усе.
З їхньої машини зістрибнув велетенський чорний павук та швидко заховався серед бочок, що стояли попід стіною.
Горан вискочив із кабіни й обережно, озираючись, рушив до дарунка «колег із Техасу».
— Шановна Мальво, — мовив Ши Бо, натиснувши помаранчеву кнопку, — ми знайшли пожежну. Дверцята до кабіни відчинені, але поруч і навкруги — нікого.
— Мають бути якісь двері, — пролунав у відповідь голос Мальви.
— Жодних дверей. Понад стінами розставлені якісь величезні бочки. А в центрі — колодязь…
— Це в’язниця. Джовані має бути там, — схвильовано мовила Мальва, і її голос задрижав. — Швиденько спускайтесь у колодязь! Але, окрім мого Джовані, нікого більше з полонених не торкайтесь… Ти чуєш мене, китайцю божевільний? Я забороняю рятувати будь-кого із злочинців, окрім мого Джовані! Чуєш, ні?!
— Спокійно, панночко, без нервів. Злочинців рятувати ми не будемо, — всміхнувшись, відповів Ши Бо та відключив «потаємні вуха». — Справжніх злочинців, на жаль, у тюрмах не тримають, — додав він, узявши до рук меча, що був захований в ногах, і вискочив із машини.
— Горане, що в нас поганого?
— Поганого — нічого, але й доброго поки що катма, — відповів Горан, оглядаючи бочки.
Зупинившись у якомусь міліметрі від волохатої павучої ноги, яка ледь виглядала із-за бочки, він уважно прислухався та озирнувся. Прямо навпроти його грудей зирили два чорні велетенські ока. І, певно, якби не їх цілковита чорнота, то він би неодмінно їх помітив.
А так… Поправивши косичку, що знову вискочила з-під блайзера, Горан опустив меч та рушив до лебідки, що стояла поруч.
— Тут ось лебідка! — гукнув він до Ши Бо. — Треба спускатись у колодязь.
— Цікаво, де поділися ті бої, які привезли сюди Джовані? — запитав Ши Бо, оглядаючи «дар колег із Техасу». — Чому лишили тут машину? Самі питання, а відповіді жодної нема.
— Якщо є питання, то і відповіді є, — мовив Горан, підтягуючи лебідку до колодязя. — Я спускаюсь у колодязь, а ти страхуєш мене зверху.
— Класна думка. Але пропоную все зробити навпаки. Я спускаюся, ти страхуєш.
— Слухай, Бо, невже ти думаєш, що бої, які привезли сюди Джовані, теж пострибали у колодязь? — встановивши лебідку та кинувши у колодязь цебро, запитав Горан. — Я у цьому сумніваюсь.
— Стривай, то ти хочеш сказати, що вони десь тут поховались?
— Думаю, що це більш вірогідно. Принаймні, самим стрибати у в’язницю — це безглуздя, — відповів Горан, здивовано прислухаючись до такого довгого та гулкого падіння цебра.
— Ага, значить, ти знову все легесеньке собі… — посміхнувшись, пробурчав Ши Бо. — А мені підсовуєш найважче?
— Як завжди, — теж посміхнувся Горан. — Ти ж знаєш, Бо, ми, серби, — найхитріші у світі.
— Ви на другому місці після нас, китайців, — жартома зазначив Ши Бо.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Джовані Трапатоні», після закриття браузера.