Читати книгу - "Агент №13"

Бланка промовчала, тільки провела по лобі кінчиками пальців, ніби відгортаючи волосинку. Таборі з сумом дивився на неї. Йому стало шкода сестру, на вродливому обличчі якої вже помітні були зморшки. Чи, може, це так здається при електричному світлі, бо вдень цього він ще не помічав. Захотілося спитати її: «Бланко, скажи щиро, ти щаслива? І взагалі чи була колись щасливою?» Та він не спитав, знаючи, що сестра відповіла б, як завпеди: «Так, — Мате, я щаслива. І завжди була щасливою. І знаєш, у чому полягає щастя? Це дуже просто. Щастя у тому, щоб робити все життя те, що тобі до душі, до чого ти маєш хист. Ось я, наприклад, знайшла щастя в живопису».

— Ти чув, що тут сталося? — запитала Бланка.

— Ні, а що? — Мате зручно відкинувся на спинку крісла і з цікавістю втупився у задумливе обличчя сестри.

— Нашого гостя мало не прикінчили.

— Що? Губера?

— Так. Ліза врятувала йому життя. — І вона розповіла все у подробицях. Професор слухав її, наче крізь сон.

— Звідки ж Ліза знала, що Губерові загрожує небезпека? — запитав він згодом, трохи отямившись.

— Уявляєш, вони з Шалго встановили в його кімнаті якусь апаратуру для підслуховування. Тепер ти розумієш, чому я така роздратована?

— Неподобство! Яке вони мали право! І після цього йому не соромно позичати в мене машину?! — Таборі зблід, тремтячими пальцями вийняв з кишені таблетку, поклав у рот і запив водою. — Це йому так не минеться. Я протестуватиму! — Різко підвівшись, він забігав по кімнаті. — Коли ж вони встановили?

— Хіба скажуть? Я запитувала, але Шалго, як завжди, відбріхувався жартами. Знаєш, що він сказав? Що за це ми йому маємо бути вдячні, бо, якби не було там тієї штуки, то Губер уже був би. на тім світі. І я нічого не могла на те відповісти!

— Я негайно поговорю з полковником Карою. Заявлю протест! Поскаржусь прокуророві, — вигукнув Таборі, тремтячи від гніву. — Це образа особи! Грубе порушення законів!

Бланка, почекавши, поки брат виллє свій гнів, зауважила:

— Кара тепер у Пешті. Він про щось домовлявся з Губером.

— А де Губер?

— У своїй кімнаті. Він у цілковитій прострації після замаху на його життя. — Бланка схвильовано дивилася на брата, що нервово ходив по кімнаті. — Коли хочеш знати правду, оцей Шалго завжди викликав у мене відразу. Я давно помітила, що вони з Лізою стежать за кожним нашим кроком. Це підлі провокатори! А ти ще горою стояв за них! — Раптом вона вся якось поникла, голос ослаб і затремтів. — Знаєш, Мате, так жити далі неможливо. Я боюся! Часом відчуваю себе зовсім безпомічною. — Вона глянула кудись у простір. — Сьогодні після обіду я їздила у Фюред. Казимир відвіз мене машиною, а надвечір приїхав за мною. Я вже не пригадую, коли востаннє була в костьолі… Отож я пішла в костьол, сіла за останню лаву і почала молитися. І раптом мене пройняло якесь дивне почуття: все стало байдужим, навіть жити не хотілося. Я відчула себе страшенно самотньою. О господи, хоч би вже скоріше все це скінчилося!

Таборі вражено дивився на сестру. Потім підійшов до неї і міцно обняв за плечі.

— Ти надто згущуєш фарби, люба! Адже я з тобою. На мене ти завжди можеш покластися…

Бланка тихо заплакала.

— Скажи, для чого я жила на світі? Постійно відмовляла собі в усьому, страждала, боялася…

— Бланко!.. — почав було він, але горло йому раптом здушила спазма. Так, її життя, певно, склалося б інакше, якби він тоді, давно, осліплений ненавистю, не написав сестрі отого різкого, категоричного листа, який і вирішив її долю. О, він пам'ятає досі, що писав: «Я вимагаю, я сподіваюся, що ти перебореш свої почуття. Зараз у нас є справи, в тисячу разів важливіші за кохання. Ти змушуєш мене ставити питання ребром: або він, або я. Вибирай. Друзі мені розповіли все про цього чоловіка, який заволодів тобою. Я вірю своїм друзям і тому попереджаю тебе: і бачити його не бажаю, навіть руки йому не подам!»

Десь удалині просигналила машина. Протяжний мелодійний звук пронісся над озером, і навкруги знову запанувала тиша. Чути було тільки схлипування Бланки.

— Не плач, — заспокоював її професор. — Вище голову! Знаю, що винний перед тобою. Але повір мені: я тебе ніколи не покину в біді.

Раптом Таборі подумав: а що він зробив би зараз, якби повторилася та, давня ситуація? Певно, написав би те саме, але, можливо, більш тактовно і лагідно. Але руки тому вбивцеві й сьогодні б не подав. І життя таки підтвердило його правду: якби Бланка тоді не послухалась брата, доля її була б ще гіршою. Але чи варто карати себе за те, що вже давно відійшло в далеке минуле?! В житті безперечним е лише народження людини, але, на жаль, невідомо, куди заведе її доля, скільки разів доведеться їй спіткнутися, на яких зупинках переходити на інший шлях. У житті нерідко химерно переплітається щастя з горем і не все в ньому залежить лише від нас самих. Щодня. на землі народжуються мільйони. А скільки з них не доживає навіть до тієї хвилини, коли стає зрозумілим смисл життя? Не один гине, перш ніж запитати себе самого: навіщо ж народився на світ, коли вже час покидати його?

— Будь ласка, звари мені каву! — попросив Мате. Йому зовсім не хотілося кави, просто потрібно було трохи відвернути увагу сестри від думок, які завдавали біль, — Щось я втомився, погано себе почуваю…

Коли Шалго і Фелмері подзвонили до Іштвана Чордаша, уповноваженого по ремонту шляхів, той відчинив їм, незадоволено буркочучи щось собі під ніс.

Чордаш виявився. худорлявим, низеньким, суворим чоловічком років п'ятдесяти. Світла він не вмикав — чудово орієнтувався й у темряві, бо в Чордашів завжди був ідеальний порядок, кожна річ мала своє постійне місце. Навіть дружина звикала до армійського порядку в домі, коли хотіла подратувати чимось