Читати книгу - "Агент №13"

Фелмері показав своє посвідчення, але настрій Чордаша від цього не покращав. Він попросив пізніх гостей ретельно витерти ноги, бо, мовляв, нещодавно покрив підлогу синтетичною плівкою, на якій видно кожну пляму. Потім провів їх на кухню, де було чисто, як у лабораторії.

— Прошу сідати, — хрипко промовив він, — але не паліть, будь ласка, бо в нас не заведено. Це шкідливо для здоров'я та й меблі псує.

— Звичайно, — сказав Фелмері і поклав сигарету назад у пачку, а сам крадькома глянув на Шалго. Старий уїдливо всміхнувся і підморгнув йому. — Товаришу Чордаш, — почав лейтенант. — Я прошу… Вірніше, ми просимо допомогти нам у надзвичайно важливій справі. Можна сказати, у справі державної ваги.

Господар розгладив зморщену в одному місці поліетиленову скатертину долонею; рука його була вся у ластовинні.

— А в чому, власне, справа? — Скатертина в одному місці була порізана, і хазяїн сердито подумав: «Це все Елла! Не хоче різати хліб на спеціальній дошці, ото й попсувала, хоч викинь тепер!»

— Ви не могли б нам підказати, на якій вулиці дев'ятнадцятого вночі працювали дорожні ремонтники?

— Вночі, прошу вас, ми не працюємо.

— Вибачте, я не так висловився, — зніяковів Фелмері. — Коли ремонт звечора не закінчено, ви встановлюєте там червоний ліхтар, чи не так?

— Ми завжди дотримуємося відповідних правил, прошу вас. У цьому відношенні у нас все в ажурі. Правила обов'язкові для всіх, прошу вас. «Чорти б її забрали, цю скатертину, тепер її навіть заклеїти не можна. Порветься далі», — роздратовано думав тим часом.

— Честь і хвала вам за це, товаришу Чордаш, — посміхнувся Фелмері. — А чи не могли б ви пригадати, де були встановлені червоні сигнальні ліхтарі дев'ятнадцятого вночі?

— А цього, прошу вас, мені не треба пригадувати, — промовив Чордаш гордовито й самовпевнено. На якусь мить він забув навіть про трагедію скатертини і лише продовжував механічно погладжувати по ній долонею, наче по давній рані. — Зайдіть завтра вранці до мене в контору, і я вам це точно скажу.

— Шановний товаришу головний інженер, нам це треба знати сьогодні, негайно, — втрутився Шалго, ввічливо посміхаючись. — Адже ви, товаришу Чордаш, на державній посаді, довірена особа, і вам, певно, не треба розтлумачувати значення державної безпеки. Ми ж не випадково завітали саме до вас. Могли б зайти до голови місцевої Ради або до партійного секретаря. Та прийшли до вас, бо певні, що в такій конфіденціальній справі ви нам допоможете.

Худорлявий чоловічок ніби аж виструнчився. «Шкода, що Елла не чує слів цього огрядного чоловіка! — подумав він. — Може, тоді більше б шанувала мене». Забувши про скатертину, він підвівся.

— Заждіть мене трохи, товариші. Я мерщій одягнуся, прошу вас.

Десь через півгодини вони вже сиділи в конторці Іштвана Чордаша, переглядаючи в журналі записи за дев'ятнадцяте число. Шалго лише головою похитав, побачивши, з якою скрупульозністю вів Чордаш свій облік. А коли той витяг із жовтої шафи швидкозшивач і знайшов у ньому наряд і схему за номером А-69/19, Шалго вже й не дивувався.

— Ну от, прошу вас, на цій схемі знайдемо все, що нам потрібно, — гордовито проказав чоловічок і, випроставшись, паче полководець, тицьнув пальцем у карту. «Мабуть, лише Наполеон з такою гідністю стояв серед своїх генералів, — подумав Шалго, — коли знайомив їх з наступною бойовою операцією». — Оці червоні кружечки, прошу вас, — то місця, де на ніч було виставлено червоні сигнальні ліхтарі. — Він підвів голову і помітив у руці лейтенанта пачку сигарет. — Можете палити, прошу вас. Як виняток. — Почекавши, доки Фелмері запалить, він продовжував пояснювати значення кольорових поміток на схемі. — Як бачите, дев'ятнадцятого мої люди працювали в п'яти місцях. Оця дата означає початок, а ця — закінчення робіт, прошу вас.

— Чудово, — вигукнув Фелмері. — Давно не мав задоволення бачити таку акуратність. У мене виникає підозра, що ви, товаришу Чордаш, заочно закінчили військову академію.

— Ні, академії я не кінчав, прошу вас. Навіть солдатом не був ніколи. Просто люблю мислити і шаную порядок.

Шалго тим часом знайшов на схемі лікарню, біля якої червоніли два кружечки.

— Пробачте, товаришу головний інженер…

— На жаль, я не головний інженер, — скромно відповів Чордаш. — І не тому, що не міг ним стати, а, прошу вас…

— Це не має значення, — перебив його Шалго. — У моїх очах ви головний інженер. Ви, мабуть, знаєте Фюред як свої п'ять пальців.

— Гарненька була б справа, прошу вас, якби я не знав його! Ось, будь ласка, візьміть, — подав він Фелмерові попільницю і знову повернувся до Шалго. — Тут я народився, закінчив школу, а з тисяча дев'ятсот сорок п'ятого знаходжусь на службі в державній установі. Небагато людей можуть таким похвалитися. Мені відомий тут не лише кожний будинок, а й кожен мешканець.

— Тоді, певно, вам неважко сказати, на якій вулиці оці два ліхтарі? — Шалго показав на червоні кружечки поблизу лікарні.

— Звичайно, прошу вас. Ось цей — на вулиці Мальви, а той, прошу вас, на вулиці Балваньош. Оця жовта позначка свідчить про те, що по вулиці Мальви міняли водопровідні труби, а на вулиці Балваньош ремонтують бруківку. Цю роботу, прошу вас, буде закінчено через три дні.

— Отже, сигнальні ліхтарі й зараз там? — поцікавився Шалго.

— Звичайно.

— А яка з цих вулиць має схил? — запитав Фелмері.

— Обидві. Вулиця Мальви, прошу вас, з одностороннім рухом. Тобто машини ідуть по ній тільки вниз. А вулиця Балваньош, якщо виїхати на неї з правого боку, веде на підйом, а якщо зліва — на спуск. Ось так, прошу вас.

Шалго неквапливо запалив сигару, не зводячи очей зі схеми. Фелмері, ніби прочитавши його думки, запитав у Чордаша:

— А якщо їхати з боку Шіофока по вулиці Балваньош, то вона іде вгору чи вниз?

— Вгору.

Лейтенант перезирнувся з Шалго.

— Ну що ж, ходімо, — сказав лейтенант.

Старий ствердно кивнув головою.