Читати книгу - "Блогерка для бандита, Джулія Рейвен"

Пройшов тиждень. Дні з однаковим темпом нестерпно тягнулися, навіть попри те, що я майже весь час спала. У короткі проміжки моєї бадьорості я пила літрами бульйон і трав'яний чай, приймала антибіотики, від яких ще більше хилило у солодку дрімоту, і знову занурювалася у забуття.

Не знаю, що це було. Хвороба так давала про себе знати або наслідки стресу, але я набагато краще відчувала себе після сну. Запрошений лікар довго мене оглядав і зрештою видав, що мені ще потрібно лікуватися, щоб бронхіт не переріс у запалення легень.

І я лікувалася. Під пильним наглядом помічниці та сестри.

Діму я більше не бачила. В його спальні я постійно ночувала одна. Після нашої останньої розмови він ніби зник.

Швидше за все, він приїжджав додому вночі, але, крім Міші, ні з ким не спілкувався. Його помічник пояснив, що в нього і без мене вистачає клопоту. Товар безслідно зник, «щура» не спіймали, вони втрапили на великі гроші… А тут ще натовп беззахисних дівчат потрібно на собі тягнути та весілля організовувати.

Міша лаявся і йшов, залишаючи мене в пригнічених почуттях. Але все ж я була спокійна. Тому що якби й трапилося щось надзвичайне, Міша б точно попередив.

Змирившись зі своїм становищем полонянки, та й з тим фактом, що мені потрібно одружитися з Дімою, все стало якось байдуже.

Я розуміла, що зараз немає іншого виходу. Зрештою, я сама безрозсудно кинулася рятувати свій блог. Сама, не подумавши про своїх рідних, втрапила у всі ці кримінальні розборки.

А Діма, виходить, мене врятував, ризикуючи всім. Начхавши на все, що йому довелося пережити через мою сім'ю. І я йому була дуже вдячна за це.

Але інша частина мене питала: «Злат, ти при своєму глузді? Яке весілля, дурепо? А про сина, сестру ти подумала? Що буде далі?». Перспектива жити з бандитом і щодня трястися за наші життя чомусь особливо не тішила.

Щоранку я розуміла, що це єдиний варіант. А вночі всі почуття, які мене пригнічували, поверталися з новою силою. Почуття, котрі без анестезії зривали загоєні рани, у всіх барвах показуючи наше неоптимістичне майбутнє.

Але якщо Діма обіцяв, що захистить нас, так воно й буде? Після всього, що ми пережили, не вірити йому — безглуздо.

— Злато, внизу вже всі зібралися, — крізь важкі роздуми увірвався голос сестри. — Біжи, я поки Єгорку вкладу.

— Що? Хто зібрався? — моя виснажена після хвороби свідомість відмовлялася нормально працювати. — Про що ти говориш?

— Злат, ну не тупи, — Міра здивовано повела очима. — З салону приїхали. Сукні привезли, весільні аксесуари. Діма все замовив додому, щоб тебе зайвий раз не турбувати перед весіллям. Я ж уранці попереджала.

Ах, так, точно, сестра ж про щось подібне казала, але я думала, що це мені наснилося.

— Я зовсім забула. Міро, я зараз! — підскочила на ноги та побігла до душової. Похапцем прийняла душ, вмилася, переодягнулася і вийшла до сестри. — Я готова, — тихо сповістила, вдихаючи запах чистої сукні. Здавалося, за час хвороби я зрослася з тією величезною футболкою.

— Злат, ти так схудла... — ковзнувши по мені поглядом, підсумувала сестра. — Тобі терміново потрібно повернути всі втрачені кілограми назад!

— Добре, — я зайшлася реготом, — сьогодні замовлю бургери та картоплі. Все одно втрачати вже нема чого. Блогу — кінець, а заміж мене й так беруть.

З піднятим настроєм я спустилась в хол і завмерла від побаченої краси. Мамцю, це ж просто насолода для очей. Не можу повірити, що Діма все це зробив для мене. Весь перший поверх заставлений манекенами з білосніжними, молочними та ніжно-блакитними сукнями… На всіляких поверхнях лежали прикраси та коробки із взуттям. Напевно, ось так виглядає мрія кожної дівчини. І моя щойно збулася.

Мене привітала доглянута жінка років п'ятдесяти. Вона представилася весільною організаторкою і заходилася допомагати з вибором. Відсіявши одразу всі пишні фатинові сукні, я зупинилася біля простої та дуже елегантної. Приталена, з легким шлейфом, овальним декольте. Без надлишкових прикрас та стразів, які я терпіти не можу.

— Подобається? — прокоментувала жінка.

— Вона... офіґенна! — тільки й змогла видавити з себе. Але побачивши її цінник, відразу ж сторопіла. — Ні, давайте іншу...

— Не переймайтеся за вартість. Дмитро сказав, що все сплатить, — швидко додала весільна організаторка, помітивши мою реакцію. — Вам нема про що турбуватися.

Мабуть, Діма надто добре заробляє на своєму «товарі», якщо так легко може спустити величезні гроші на сукню для мене. Видавивши милу усмішку, я кивнула жінці та пішла приміряти її. Вона принесла мені довгу фату, черевики, допомогла зібрати волосся. З прикрас запропонувала ніжні кульчики та ланцюжок з перлами. Кілька хвилин на збори, і я була повністю готова.

— Вперше бачу таку красиву наречену, — вигукнула жінка, коли я повернулася вже у вбранні.

— Я теж, — пролунав голос за спиною, від якого відразу по тілу прокотився жар.

Я повільно повернулася і побачила в одвірку Діму. У сірому суворому костюмі, невимушено запхавши руки в кишені штанів, він пропалював мене поглядом антрацитових очей. Неквапом, наче хижак, що помітив здобич, він рушив до мене. Мене мимоволі охопило безконтрольним тремтінням, у роті раптово пересохло. Виявляється, за минулий тиждень я вже встигла відвикнути від цього почуття. Відвикнути від такої близької присутності Діми. Незважаючи ні на що, я дуже скучила. І рада була його бачити.