Читати книгу - "Зіграємо в сім'ю, сестричко?, Соломія Даймонд"

*Алекс

Я прокинувся від сонячного проміння, що світило мені прямо в очі. Обернувши голову в бік, я зустрівся з Мієчкою, яка ще солодко спала. Її тіло було вкрите сиротами, тому я натягнув на неї ковдру й легко поцілував у щоку. Я ніяк не міг позбутися тої дурної посмішки зі свого обличчя. Спогади про вчорашню ніч почали з’являтися в мене перед очима і я світився ясніше, ніж будь-яка зірка в ніч зорепаду.

— Я люблю тебе, — прошепотів я на вухо Мії. Вона посміхнулася уві сні й обернулася на другий бік.

Я вирішив дати їй ще трохи часу побути в царстві Морфея, а сам поплентався на кухню. Біля холодильника на мене вже чекав Лакі. Я налив йому трохи молока й погладив по голові. Той радісно замуркотів і пішов ласувати своїм сніданком.

Я тим часом вирішив приготувати щось для нас з Мією. Мені хотілося потішити її чимось смачненьким. Мій вибір зупинився на бельгійських вафлях. Я дуже швидко впорався з приготуванням сніданку й після цього засервірував стіл. Мою увагу привернув телефон, який постійно вібрував через вхідні повідомлення. І кому це я так терміново потрібен з самого ранку? Я швидко розблокував гаджет і побачив, що мені надсилають коментарі щодо першого розділу книги Мії. Я швидко почав читати їх і був приємно вражений, адже всі вони були позитивні. Багато читачів з нетерпінням чекали продовження й писали, що їм дуже подобається манера написання авторки.

— Що заставило тебе так сильно посміхатися, Алексе? — Мія несподівано підкралася до мене ззаду й обійняла за спину. Через це я ледь не випустив свій телефон з рук.

— Є дещо, що я маю тобі розповісти, — признався я, а тоді обернувся до дівчини лицем. На ній була одна з моїх футболок, яка їй страшенно личила. — Але про це ми поговоримо пізніше. Як ти себе почуваєш? — поцікавився я.

— Чудово! Дякую тобі за цю незабутню ніч, — прошепотіла вона, торкаючись кутиками губ до мого вуха. Я підняв Мію на руки й покружляв навколо своєї осі. Вона почала сміятися, а я тим часом насолоджувався її прекрасною посмішкою, яка зводила мене з розуму.

— Це дуже добре. Я б дуркував з тобою хоч весь день, але зараз я дуже голодний, тому пропоную поснідати. — Я підсунув Мії стілець і вона з вдячністю кивнула мені…

— Спасибі. Ти так багато робиш для мене, — промовила Мія, відпиваючи трохи кави зі своєї чашки.

— Я готовий заради тебе на все.

— Про що ти хотів поговорити? — поцікавилася моя дівчина. Я витер руки об серветку й важко видихнув. Ніяк не міг підібрати потрібних слів.

— Я зробив дещо за твоєю спиною. Знаю, що потрібно було попередити тебе про це, але швидше за все, ти б не дослухалася до моєї поради…

— А можна точніше? — Я схвально кинув і взяв Мію за руку. Вона помітно напружилася, але не від мого дотику.

— Я анонімно опублікував першу главу твоєї книги на один з онлайн-ресурсів, — швидко промовив я.

— Що? — Мія одразу піднялася з крісла й здивовано глянула на мене.

— Пробач, прошу. Проте, я зробив це лише заради тебе! — Я швидко дістав свій гаджет з кишені, розблокував його й показав Мії позитивні коментарі, які написали читачі. Вона уважно все читала і я знову помітив усмішку на її лиці.

— Їм справді подобається моя книга? — запитала вона в мене. Було враження, що вона не вірить власним очам.

— Так. Твої страхи були безпідставними, діамантику. Читачі в захваті від прочитаного й з нетерпінням чекають на наступні розділи. Будь ласка, не сердься на мене й продовжуй писати. — Мія підійшла до мене ближче й міцно обійняла мене. Я поцілував її в плече й відчув полегшення.

— Я щаслива від того, що ти це зробив й водночас я трохи злюсь на тебе, — промовила вона.

— Ти не зможеш довго сердитися на мене, — самовпевнено промовив я.

— І чому це? — запитала Мія, склавши руки на грудях.

— Бо ти мене дуже любиш.