Читати книгу - "Гра в чужу брехню, Олена Гриб"

– Зел! Що з тобою?!

– Ми починаємо війну! – радісно оголосила богиня. – Хіба це не чудово?

Лін змусила себе не кричати.

– Ти захворіла? – промовила мирно. – Бліда, втомлена…

– Отруїлася! – натхненно повідомила Зеліна. – Неймовірно! Приголомшливий торт. Ніколи б не подумала, що на мене подіє щось таке.

– Торт?

– Ну, отрута. У торті. Гей, ви чого засмутилися? Зі мною все гаразд. Я померла дві з чимось тисячі років тому, вдруге не зможу, навіть якщо схочу.

Чарівниця ніяково посміхнулася:

– Зел, ти в курсі, що ніхто з нас нічого не розуміє?

– Ще б пак! – без тіні каяття заявила богиня. – У мене з'явилася геніальна ідея. Вам вона сподобається, обіцяю. Я роками чекала такої можливості. Тобто ми. Так, ми чекали нагоди, щоб… Марку, розкажи ти! Боюся, мене вони не сприймуть серйозно.

У міру того, як очі Зеліни розгорялися азартом дії, її друзі турбувалися все більше, з досвіду знаючи: добром це не закінчиться.

– Це твоя затія, Зел.

– Але ти краще розбираєшся у всій цій географії та політиці!

Лін відчула, як її руку стиснули міцні пальці чоловіка. Вона підняла на нього погляд і розуміюче усміхнулася. У спілкуванні з богинею Життя головне – терпіння. За останні роки у них із Карі ця навичка добре розвинулася, але іноді все одно хотілося кинути в руду чимось важким.

– Почну спочатку, – неголосні слова Марка злегка охолодили ентузіазм Зеліни. – Від самого початку, щоб було видно плюси і мінуси цієї мерзенної історії.

– Ти забув уточнити, що сам плюсів у ній не бачиш, – перервала його богиня.

– І ніколи не побачу. Але факти залишаються фактами. Нещодавно у нашого божевільного імператора, щоб його зжерли чумні щури, народився син. Офіційно – другий син, і, кажуть, старий маразматик його обожнює. Він полюбив цю дитину настільки, що вирішив передати їй трон. А щоб нинішній наслідний принц не образився і не надумав раптом протестувати, йому дали власне королівство – Тойяну.

– Це ж Прокляте графство! – вражено вигукнула Лін. – Біля Клуса!

Інші здивовано переглянулися: метаморф був чужинцем у Веллі і гадки не мав про її провінції, а Зеліна могла назвати сотню речей, набагато цікавіших за географію.

– Ага, воно вважалося проклятим. – Марк перевів подих. – Доти, доки… Що, ніхто про це не чув? – Відповіддю були здивовані погляди. – Цієї зими прокляття зникло, а навесні указ вінценосного виродка зробив графство Тойянським королівством. І завтра принца Арголіна коронують, а потім одружать із дочкою місцевого графа. Чи навпаки? Та байдуже! Підходжу до суті. Сьогодні Зел не полізла по обід на імператорську кухню, а заглянула в Кірат. Це столиця Тойянського графства, якщо хто не знає.

– Уяви собі, я цього не знала! – в голосі богині пролунав натяк на збентеження. – Подумаєш, якесь глухе містечко… Та наше село цивілізованіше. Але отрути у них якісні.

– Ця негідниця, – Марк вказав на дружину, – вкрала весільний торт. Той самий, яким завтра поласували б Арголін та його наречена.

– Він був отруєний! – підказала Зеліна.

Лін скреготнула зубами. Ну чому деяким людям так подобається повторювати очевидне?

– Потерпи трохи, – прошепотів Карі, обіймаючи її за плечі. – Вони ось-ось дійдуть до найважливішого. Подумаєш, простоїмо на сонці кілька годин… Зате Зел сповна насолодитися новою роллю. Як думаєш, вона зараз зображує рятівницю чи змовницю?

Лін вдячно глянула на нього і зробила над собою зусилля, щоб не послати до Реха [6] всі питання і просто дивитися в ті темні мерехтливі очі, де народжувалися і гасли зірки… Рідні очі! Мало хто може спокійно витримати погляд метаморфа, але їй подобалося бачити навпроти два нескінченні Всесвіти і знати: вони обов'язково будуть поруч у важкий момент.

– Комусь ідея з королівством не сподобалася, – нагадав про себе Марк. – Арголін навряд чи переживе завтрашній день, але, як на мене, це не наша справа. Та ви, напевно, вважаєте інакше.

– Не вважаємо, – відповів за себе і за Лін Карі. – Правда ж?

– Еге ж. – Чарівниця здригалася від однієї згадки про Його Величність і не бажала розбиратися в придворних інтригах.

Сусід здивовано зміряв їх поглядом.

– Серйозно? – Він ніби не вірив своїм вухам. – Дивно. Я збирався вас відмовляти, а не вмовляти.

– Імператорський двір – справжня зміїна яма, – зауважив метаморф. – Та й сам імператор навряд чи зустріне нас привітанням, а не мечами сторожі. Чи Зеліна нашле на нього склероз?

– Ось тому Зел і хотіла, щоб цю божевільну ідею ви почули від мене, – зітхнув Марк. – Не варто нагадувати, як я ненавиджу імператора і наскільки мені байдужа його доля. Але, якщо хтось забув, Арголін не просто виріс без матері – його виховували у брехні. Коли у хлопчика проявився дар мага, взагалі намагалися виштовхати в Клус! У країну, де з дитинства прищеплюють ненависть до не-людей і вчать замість серця користуватися лічильною машинкою! А потім у Малдраба з'явилася нормальна дитина, і принцу кинули Тойяну.