Читати книгу - "Тінь, що крадеться, Джонатан Страуд"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Саме зараз пан Фарнебі розпікав інших членів моєї нинішньої команди — які, судячи з усього, вирушили до нього з рапортом відразу після того, як я зникла в стіні. Тіна з Дей-вом стояли потупившись; Тед, на відміну від них, удавав глибоку зосередженість, від чого його лице стало ще дурнішим, ніж зазвичай.
— Ви правильно вчинили, — повчав Фарнебі, — коли вирішили повернутись сюди, і зробили це якнайшвидше. Якщо панна Карлайл мертва — радше за все, так і є, — то це лише її власна провина. Тримайтеся разом і прикривайте одне одного! Пам’ятайте: Емма Марчмент отруїла свого пасинка й намагалася вбити чоловіка! Якщо вона була така жорстока і мстива в житті, то її невгамовний дух спроможний на ще гірші злочини...
— Гадаю, нам варто поспішати, сер, — зауважив Дейв Ісон. — Люсі зникла вже давно, й ми повинні...
— Повинні завжди додержуватись правил, Ісоне. Заради вашої ж безпеки. Ставлю вам два мінуси за те, що перебиваєте керівника! — пан Фарнебі стулив свої пухкі долоні й ляснув пальцями. Потім трохи поміркував і потягся рукою по бутерброд. — Це дівчисько вирішило діяти на власний розсуд замість того, щоб з’явитись до мене з рапортом. Вічна проблема з цими вільнонайманими... Школа в них усіх препогана. Авжеж, Джонсоне?
— Авжеж, препогана, — погодився Джонсон.
—Агов, пане Фарнебі! — гукнула я з балкона. Скажу щиро, мене дуже потішило, як вони всі разом підскочили з переляку.
Фарнебі впустив бутерброд собі на коліна, глянув на мене своїми очицями й відповів:
— О, панна Карлайл вирішила приєднатись до нас! Це добре, бо я чув про вашу відчайдушність. У нас, у «Ротвелі», ми працюємо єдиною командою. Тож будьте ласкаві виконувати наші правила!
Я стояла, тарабанячи пальцями по перилах. Чорняве волосся пана Фарнебі масно виблискувало в ліхтарному світлі, а кругла тінь від його черева скидалась на малюнок місячного затемнення. Біля його ніг громадились торбини з сіллю й залізом — офіційно вважалось, ніби він охороняє наші запаси. Насправді ж радше вони охороняли його.
— Я сама виступаю за працю в команді, — відповіла я. — Тільки її треба організувати як слід. Часом польовим агентам не завадить приймати рішення самостійно, щоб краще використовувати свої Таланти.
Фарнебі набундючив губи:
— Я найняв вас, панно Карлайл, заради вашого чудового Слуху, а не задля того, щоб ви тут кепкували з мене. А тепер прошу вас зробити те, чого я вимагав ще годину тому, й докладно відрапортувати мені про всі ваші дії...
— От уже недоумок! — долинув голос із мого рюкзака.
— Згодна з тобою, — пошепки відповіла я.
— Знаєш, що я хочу тобі запропонувати?
— Знаю. І відповідаю: ні. Я не збираюсь убивати його.
Шкода. Ото повеселилися б! Он біля тебе стоїть горщик із квіткою можна скинути його на маківку цьому йолопові...
— Цить!
Фарнебі поглянув на мене:
— Що ви сказали, панно Карлайл?
— Я сказала, що знайшла Джерело, — кивнула я. — Зараз принесу його вам. Тільки залиште мені, будь ласка, хоч один бутерброд.
Я поволі зійшла сходами до вестибюля, несучи під пахвою обернене срібною сіткою Джерело й не звертаючи уваги на моїх колег, що з подивом вирячились на мене. Підійшовши до Фарнебі, я гучно вдарила своєю ношею об столик, що стояв перед ним.
— Це Джерело? — злякано відсахнувся керівник. — Що це таке?
— Подивіться самі, сер. Тільки, будь ласка, посуньте трохи вбік ваші харчі.
Фарнебі обережно підняв краєчок сітки, зойкнув і відскочив убік, перевернувши стілець:
— Скриню з посрібленого скла, негайно! І покладіть це на підлогу! Тільки подалі від мене!
Коли нарешті принесли скриню й поклали туди голову, спітнілий Фарнебі повернувся на свій стілець і здалека поглянув на Джерело:
— Що за бридка штука! Невже це голова Емми Марч-мент?!
— Ні, це не її власна голова, — відповіла я. — Проте вона достеменно належала їй. Я бачила, якою була Еммина таємна кімната колись, іще за життя господині. Сила-силенна горщиків, зілля, відьомських книг та амулетів. Емма, безперечно, займалась якимось безглуздим чаклунством, і ця стара голова була найціннішою магічною річчю в її господарстві. Тому Еммин привид був так міцно прив’язаний до неї.
— Чудово, — пан Джонсон черкнув щось у своїй теці. — Бездоганна робота, Карлайл.
— Дякую, сер. Але це наша спільна робота. Кожен брав у ній свою участь.
Фарнебі кисло буркнув:
— Еге ж, цікавий зразок. Такі речі, здається, до вподоби хлопцям з вашого інституту, Джонсоне? Може, візьмете цю голову до себе?
Пан Джонсон легенько всміхнувся:
— На жаль, це заборонено найновішими правилами ДЕПРІК. Джерело слід негайно знищити. Я сам повідомлю власників, що їхній будинок очищено. А ваша команда, Фар-небі, досягла помітного успіху — навіть за цілковитого браку контролю з вашого боку.
Він поплескав нашого керівника по плечу, вийшов за межі залізного бар’єра й попрямував до дверей.
Пан Фарнебі сидів якусь хвилину мовчки, а потім заговорив до Теда, що схвильовано тупцяв на місці поруч із ним:
— Це ваша провина, Дейлі. Ви старший у команді. Ви повинні були не зводити очей з панни Карлайл. Ставлю вам п’ять мінусів.
Я аж спалахнула гнівом, коли побачила, як знітився Тед.
— Пробачте, сер, — утрутилась я. — Команда виконала завдання. Наші дії були цілком правильні.
— Я так не вважаю, — заперечив Фарнебі. — І взагалі це вас не стосується. Збираймо речі.
Він махнув мені рукою, щоб я забиралась, і відсьорбнув зі своєї баклаги. Проте я наполягала на своєму:
— Я не мала часу на ваші поради. Я мала виявити місце, де сховане Джерело, до того як привид зникне. Це найголовніше, й тут кожна мить вирішальна. І ваші агенти спочатку діяли дуже ефективно. Вони допомогли мені знайти таємну кімнату, а Дейв навіть допомагав відігнати ГЬстю. Ви самі колись були агентом, сер, і мусите пам’ятати, що рішення часом доводиться приймати просто на місці. До того ж це вчить довіряти своїм товаришам. Хіба не так, Теде?
Я обернулась, однак Теда
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тінь, що крадеться, Джонатан Страуд», після закриття браузера.