BooksUkraine.com » Фантастика » Я бачу, вас цікавить пітьма, Іларіон Павлюк 📚 - Українською

Читати книгу - "Я бачу, вас цікавить пітьма, Іларіон Павлюк"

54
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Я бачу, вас цікавить пітьма" автора Іларіон Павлюк. Жанр книги: Фантастика. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 6 7 8 ... 134
Перейти на сторінку:
самісінькому дні колектора, наче голодні пащеки велетенських черв’яків, зі стін стирчали жерла двох труб завбільшки понад метр. Обидві вони під крутим нахилом поринали в надра закинутих каменярень, що лабіринтом розкинулися під усім селищем. Колись, коли цукровий буряк гуркотів тут по металевих жолобах, а в повітрі щільною запоною стояв нестерпний сморід, мордаті труби зливали відходи просто в катакомби. Та вже багацько років єдиним їхнім вмістом була іржа, що покривала стіни.

Так ось: нині з труб струменіло світло.

І якби ви зазирнули в одну з них, то відразу наразилися на холодний, безжальний погляд Звіра, що стояв потойбіч.

Розділ 5

Фатальна помилка номер два

Андрій сидів у закушпеленому кабінеті слідчого Микитюка. Понаскидувані в кутку архівні теки, три допотопні монітори просто на підлозі, порожні стелажі у три ряди, старі обдерті стільці… Можна подумати, працівники райвідділку забули, де звалище. Ні, звісно ж, не забули… Реформа дісталася сюди поки що лише у вигляді двох відносно нових комп’ютерів, але списати гори старого мотлоху теж було цілим бюрократичним ритуалом, і тому все це очікувало свого часу… Молодика на небі чи ще чогось…

Серед купи того непотребу по-сирітському притулився облуплений письмовий стіл. Слідчий Микитюк, худий тип із виснаженим обличчям, згорбився перед монітором і щось нестерпно довго набирав одним пальцем на замацаній клавіатурі.

— Виходить… — він звірився з комп’ютером. — Починаючи з 23:47, вона телефонувала вам чотири рази. Так?

— Мабуть. Я не рахував.

— З якою метою?

— Та звідки я знаю… Я не взяв слухавку.

— Чому?

— За кермом був. Їхав… — Андрій подумав, чи варто пояснювати куди, і просто додав: — На похорон.

— Чому вона телефонувала саме вам, якщо ви кажете, що давно розійшлися?

— Поняття не маю! Ми відтоді не спілкувалися. Взагалі.

— Але ж виходить, що дівчина телефонує колишньому хлопцеві, з яким не спілкується, а за п’ять хвилин… — він намалював у повітрі зашморг навколо шиї.

Андрій важко зітхнув і спохмурнів. Слідчий уткнувся носом у монітор. Андрієві здавалося, що перед ним на екрані — щось особисте про них. Світлини, роздруківки розмов… Чужий чоловік на простирадлах… Усього цього на моніторі слідчого Микитюка, ясна річ, не було і бути не могло, але Андрюхина фантазія вже украй розійшлася. Стало неприємно. Наче хтось потис тобі руку спітнілою холодною долонею… Урешті слідчий нахилився й зашарудів у шухляді. Він щось дістав і заходився перекладати в себе на колінах.

— Ану… Погляньте… — байдужо промимрив він. — Упізнаєте когось?

На стіл розсипом лягли світлини, і слідчий негайно вп’явся в Андрія поглядом.

Андрюхине лице залишалося цілком безпристрасним, от лише вуха вмить побуряковіли. Очі неквапно перейшли з одного фото на інше, потім так само флегматично ковзнули по ліктях слідчого, що лежали на столі, по ледь засмальцьованій тканині його костюма, пройшлися гладенько виголеним підборіддям і, нарешті, зустрілися з його уважним поглядом.

— Але ж ти й виродок, — спокійно мовив Андрій.

Вона була сфотографована вже в морзі. Фотограф безпардонно взяв у кадр красиві груди і між ними грубий шов, який залишив патологоанатом. Прекрасна і після смерті… Якби не потворний ліловий пруг навколо шиї…

— Я вибачаюся… — знизав плечима слідчий, знову склавши світлини стосиком. — Повинен був подивитися на вашу реакцію. Всяко буває. Навіть навмисне доведення…

— Подивився? — процідив Андрюха.

Він одвернувся. Руки ледь помітно тремтіли, і слідчий якийсь час уважно свердлив їх очима.

— Питань, так сказать, більше не маю, — завершив Микитюк. — Ви не за кермом? Може, трохи, щоб нерви, так сказать…

І слідчий видобув зі столу пляшку горілки. За хвильку старанно подмухав у склянку сумнівної чистоти і налляв десь на палець, так і не дочекавшись відповіді.

— Я не п’ю.

— А хто каже! Один ковток… Ви аж на лиці перемінилися… Вибачте ще раз.

Урвавши його бубоніння, Андрій мовчки вихилив склянку.

— Ще? — запитав слідчий.

Андрій хитнув головою.

— А їй ніхто не погрожував? — обережно запитав Микитюк і сховав пляшку. — Може, надоїдав дзвінками чи що… Знаєте, люди іноді мають борги, напрімєр…

— Та звідки я знаю! — прохарчав Андрій, що й досі кривився від горілчаної гіркоти. — Вдесяте кажу вам…

— Так… Просто взяти отак і встромити голову… — слідчий помацав себе за шию. — Вона той… на шнурі удлінітєля…

Андрій звів на нього очі, й той затнувся.

— Вибачте, — байдужо промовив Микитюк. — Я про те, що не на рівному ж місці такі рішенія…

— Не таке воно вже і рівне, — знизав плечима Андрій. — Аліса дуже імпульсивна. Була… Можна сказати, схильна до істерик. Та хто ж знав, що до такого дійде…

— А ще й ураховуючи її стан! — закивав слідчий. — Це вже не просто самогубство! Це вже, виходить, два в одному!

Розгадка цього каламбуру спалахнула в Андрюхиній голові миттєво, він спробував був заштовхнути її якнайдалі, зосередився на диханні. Бракувало ще нападу на співробітника поліції… Він стиснув кулаки. Гучно хруснув суглоб. Слідчий метнув на Андрія швидкий погляд, і він зрозумів, що цей показний цинізм теж був навмисний. Отже, його серйозно підозрюють.

— Не лише своїм життям, так сказать, розпорядилася, — уточнив слідчий і замовк, уважно спостерігаючи за Андрієвою реакцією.

Той сидів, втупившись порожнім поглядом у стіну.

— Просто чудо, що батько в іншій кімнаті почув, як табуретка впала… — повільно провадив Микитюк. Він досі свердлив Андрія байдужим зміїним поглядом. — А вона, виходить, уже в реанімації померла.

— А дитина? — запитав Андрій, майже не ворушачи губами. — Що з дитиною?

— А ви знали, до речі? Що вагітна. Бо там термін невеликий, а ви, як я зрозумів, не спілкувалися. Чи дитина саме до розлучення?

Андрій рвучко підвівся, наліг стегном на стіл і завиграшки притиснув слідчого до стіни. Той перелякано вхопився руками за край, але з таким самим успіхом міг намагатися спинити потяг; стільниця боляче врізалася йому під ребра.

— Щось тісно у вас, — стиха мовив Андрій. — Вибачайте.

І натиснув дужче.

— Дістали дитинку! — прокректав слідчий Микитюк. — Успокойтеся… Зараз на штучному диханні. Ви мені ребра… Зламаєте…

— У якій лікарні?

— У другій дитячій… Та лікарі кажуть, шансів мало. Жить не буде.

Андрій видав низьке, тоскне виття, вхопив стос світлин і люто пожбурив об стіну. Вони норовисто розлетілися по всьому кабінету зграйкою чималих метеликів і вмостилися то тут, то там. Звіддаля могло видатися, що на світлинах — просто вродлива дівчина. Дуже вродлива і дуже молода. І хтось закарбував її, коли вона міцно спала.

Андрій повернувся з Афганістану чотирнадцятого року. Прохолодного березневого ранку вийшов із брами їхньої бази в Кальві, що на острові Корсика. Його кітель вилискував шевронами, нашивками і почесними знаками, його

1 ... 6 7 8 ... 134
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Я бачу, вас цікавить пітьма, Іларіон Павлюк», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Я бачу, вас цікавить пітьма, Іларіон Павлюк"