Читати книгу - "Піранезі, Сюзанна Кларк"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Альбатрос із зірочками розкинув крила й витягнув шию, показав дзьобом на Стелю й оглушливо клацнув. Я подумав, що так він виражає ентузіазм.
Я повернувся до Третьої Північної Зали. Вистелив рибальську сіть товстим пластиком. Усередину поклав матеріал для гнізда — скільки, на мою думку, мало вистачити двом птахам такого колосального розміру. Цього могло стати приблизно на три дні паління. Це було чимало, і я знав, що можу трохи померзнути через те, що їх віддав. Одначе що таке кілька днів у холоді порівняно з іще одним альбатросом на Світі? Я додав до купи водоростей ще дещо: трохи чистого білого пір’я, яке знайшов і зберіг лише з тієї причини, що його вподобав, і старий вовняний джемпер, такий дірявий, що одежина з нього була вже ніяка, та він міг стати чудовою підстилкою для безцінного яйця.
Я затягнув рибальську сіть до Сорок Третього Вестибюля й одразу дістав винагороду — таку цікавість до вмісту сіті показав альбатрос-самець. Він набрав повний дзьоб сухих водоростей і заходився мостити їх у різних місцях.
Невдовзі альбатроси збудували високе гніздо з основою близько метра завширшки й поклали туди яйце. Вони чудові батьки: були віддані своєму яйцю, а тепер так само сумлінно дбають про своє пташеня. Воно росте повільно, й не схоже, що скоро опернатіє.
Цей рік я назвав Роком, коли до Південно-Західних Зал прибули Альбатроси.
Птахи сидять мовчки в Шостій Західній Залі
ЗАПИС ВІД ТРИДЦЯТЬ ПЕРШОГО ДНЯ П’ЯТОГО МІСЯЦЯ РОКУ, КОЛИ ДО ПІВДЕННО-ЗАХІДНИХ ЗАЛ ПРИБУЛИ АЛЬБАТРОСИ
Відколи два роки тому обвалилися Стелі Двадцятої та Двадцять Першої Північно-Східних Зал, Погода в цьому Регіоні Будинку змінилася. Хмари спускаються крізь Розбиті Стелі до Середніх Зал, куди не потрапили б за звичайних обставин. Через це Світ стає холодним і сірим.
Цього ранку я прокинувся захололим і з дрожем. Хмара проникла до Третьої Північної Зали, в якій я сплю. Статуї перетворилися на витончені білі фігури, намальовані на білому Тумані.
Я швидко встав і зайнявся щоденними справами. Набрав водоростей у Дев’ятому Вестибюлі та приготував собі на сніданок суп, який живить і зігріває, а тоді попрямував до Третьої Південно-Західної Зали, щоби продовжити роботу над Каталогом Статуй.
У Будинку панувала дивна тиша. Не літали жодні птахи; не співали жодні птахи. Куди вони всі поділися? Скидалося на те, що Захмарений Світ видався їм таким самим гнітючим, як і мені. У Шостій Західній Залі я таки знайшов їх. Вони зібралися там, посідавши на Плечі й Голови всім Статуям, на Постаменти й на Колони, мовчки сиділи й чекали.
Затоплені Зали
ЗАПИС ВІД ВОСЬМОГО ДНЯ ШОСТОГО МІСЯЦЯ РОКУ, коли до ПІВДЕННО-ЗАХІДНИХ ЗАЛ ПРИБУЛИ АЛЬБАТРОСИ
На Схід від Першого Вестибюля Будинок занепав. Ділянки Кам’яної Кладки та Статуї з Верхніх Зал провалилися крізь Розбиту Підлогу до Середніх і Нижніх Зал, блокуючи Входи. Є Зона — мабуть, до сорока чи п'ятдесяти Зал, — у яку Припливи проникнути не можуть. Із плином часу Морська Вода витекла, а ці Зали наповнилися Дощем, який утворив темні, спокійні прісні Озера. Тамтешні Вікна наполовину занурені у Воду або відгороджені Кам’яною Кладкою, тож Зали здаються тьмяними й затіненими. Відрізані від Припливів, вони надзвичайно тихі.
Це — Затоплені Зали.
На Периферії цього Регіону Води мілкі, спокійні та вкриті лататтям, але в центрі вони глибокі й підступні, повні уламків Кам’яної Кладки й затонулих Статуй. Більша частина Затоплених Зал недоступна, але подекуди до них можна ввійти з Верхнього Рівня.
У них містяться велетенські Статуї Чоловіків із кучерявими Головами й Бородами, що вириваються та пручаються, аби звільнитись зі Стін, простягаючи Тулуби над Темними Водами. Одна статуя нахиляється так далеко, що широка м’язиста Спина цього Чоловіка утворює майже горизонтальну платформу приблизно за пів метра над рівнем Води. Це чудове місце для риболовлі.
Нічна риболовля — найкраща: тоді риб тягне погратися серед плям ясного Місячного Сяйва, і їх легко побачити.
Хмари над Дев’ятнадцятою Східною Залою
ЗАПИС ВІД ДЕСЯТОГО ДНЯ ШОСТОГО МІСЯЦЯ РОКУ, КОЛИ ДО ПІВДЕННО-ЗАХІДНИХ ЗАЛ ПРИБУЛИ АЛЬБАТРОСИ
Колись я не наважувався жити надто близько до Припливів. Зачувши їхній Гуркіт, я біг і ховався. Боявся у своєму невігластві, що втраплю в їхні Води й потону.
Я всіляко тримався Сухих Зал, у яких Статуї не в ганчір’ї з водоростей і не броньовані оздобами з молюсків, у яких Повітря не пахне Припливами. Інакше кажучи, Зал, що не були затоплені останнім Часом. Вода не була проблемою: в більшості Зал є Прісні Водоспади (іноді трапляються Статуї, мало не розсічені Водою, що бризкає на них століттями). Інша річ — харчі: заради них доводилося йти до Припливів. Я йшов до Вестибюлів і спускався Сходами до Нижніх Зал, до Краю Океану. Але Сила Хвиль мене лякала.
Навіть тоді я знав, що Припливи не відбуваються випадково. Розумів, що, маючи змогу фіксувати й документувати їх, можу навчитися передбачати їхню появу. Так з’явилася моя Таблиця. Але я, хоч і збагнув дещо про динаміку Припливів, не розумів їхньої Природи. Я гадав, що Припливи майже не відрізняються один від одного. Йдучи до Припливу та сподіваючись побачити задосить риби й морської рослинності, я дивувався, коли він виявлявся ясним, чистим і порожнім.
Я часто залишався голодним.
Страх і голод змушували мене досліджувати Будинок, і я довідався, що риби вдосталь у Затоплених Залах. Їхні Води були спокійні, і я боявся не так сильно. Тут проблема полягала в тому, що Затоплені Зали зусібіч оточені Занепадом. Щоб їх дістатися, слід піднятися до Верхніх Зал, а тоді спуститися по Руїнах, долаючи великі Розломи та Розколини в Підлозі.
Якось, не ївши два дні, я вирішив піти в пошуках їжі до Затоплених Зал. Піднявся до Верхніх Зал. Я так ослаб, що навіть це було непросто. Сходи, хоч і різняться за розміром, у більшості своїй збудовані в такому самому шляхетному масштабі, що й решта Будинку, і кожна Сходинка майже вдвічі вища за зручну для мене висоту. (Неначе Бог спершу звів Будинок, збираючись населити його Велетами, а тоді непоясненним чином передумав.)
Я пройшов до однієї з Верхніх Зал, тієї, що стоїть просто над Дев’ятнадцятою Східною Залою. Звідти я збирався спуститися до Затоплених Зал, але, на превеликий жаль, побачив, що Зала повна Хмар, холодної сірої вогкої порожнечі.
Зі мною
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Піранезі, Сюзанна Кларк», після закриття браузера.