Читати книгу - "Неправильний друг, Страгозорый "

    На його щоці була доволі велика й глибока рана, яку, схоже, той отримав доволі давно, через що організм перестав з нею боротися і просто залишив усе так, як було. Тепер зрозуміло, чому він носить маску. Або вважає себе потворним, і не хоче, щоб хтось бачив його обличчя, або просто не хоче лякати людей.

— Хто ти? - Тихо запитала я. - І звідки ти прийшов?

    Він озирнувся до мене й трохи примружився.

— Я Гордон. - Навіть ім'я не те, що я планувала... - А на рахунок того, звідки я прийшов... Пробач, не можу тобі сказати.

    Зараз його голос був вже не таким хрипким, як до цього. Схоже, він може трохи «міняти» його, коли, наприклад, каже щось тихо або більш голосно.

— Як ти взагалі до мене попав? І чому взагалі ти вирішив припертися до мене?! - Я почала потихеньку підвищувати голос.

— Ти була тією, хто підходив ідеально для однієї справи... - Гордон зам'явся.

— Це вважати за щось погане, чи за комплімент?

— Мабуть, за перше. - Той видихнув. - Слухай, давай так. Ти не женеш мене звідси, а я спробую сам якомога швидше звідси піти. Просто в цьому світі у мене є декілька дуже важливих справ.

— Звільни мене від подробиць. - Обірвала його я, відчуваючи легке невдоволення через те, що мене можуть використовувати заради досягнення якихось своїх цілей - при цьому цей хтось явно не з людського світу.

     Але, як таке взагалі можливе, щоб хтось був не з цього світу? Може, підсвідомість зі мною так грається, підсовуючи такий «сюжет», і потім усе відбувається як у фільмі «Красуня і чудовисько»? Типу Гордон насправді має зовсім іншу зовнішність, і треба в нього просто закохатися, щоб він став «нормальним»?

    Ну ні! На це я вже точно не підписувалася! Та й до того ж, не дуже й гарний цей чоловік. Не в моєму смаку. Тому це відпадає одразу. Сподіваюсь, він звалить від мене якомога швидше. І треба було мені ось так «гратися» з підсвідомістю... Хоча, може, за характером він не поганий? Зовнішність же ніби інколи буває оманлива. Та й деякі люди, яким не пощастило з зовнішністю, інколи бувають не такі вже й погані в душі... Ні! Він трохи побуде в мене, і усе, хай валить куди хоче!

— То ти згодна на те, щоб я трохи побув у тебе? - Він простягнув до мене руку, схоже, щоб укласти таку собі невеличку угоду між нами.

    Повагавшись трохи, я потисла йому руку.

— Згода.

    Я знову подивилась на його обличчя. На його наче перелякані очі, й зітхнула. Ну чому саме я?