Читати книгу - "Неправильний друг, Страгозорый "

     Цей ранок був доволі спокійним навіть попри те, що теперь в моїй кімнаті мешкав ще й Гордон. Це було трохи дивно, особливо коли ти розумієш, що окрім тебе ніхто цього чоловіка не бачить. 

    Мені було важко звикнути до цього і до того, що тепер я маю співрозмовника майже постійно, з яким я можу спілкуватися подумки. Так, коли я ходжу в школу або кудись іще, Гордон ходить зі мною.

     Інколи, коли я зверталась до нього «неочікувано», чоловік легенько здригався і наче по звичці тягнувся до своєї катани. Але швидко прибирав руку і через декілька секунд відповідав мені на запитання або звичайні якісь фрази. Це лякало мене.

    Так, розумію. Він теж до мене ще не встиг нормально звикнути за цей короткий період. Але ж це не значить, що треба лякатися від мене. Все-таки, я не збираюсь на нього нападати, бо боюся його трохи.

     Гордон схож чимось на велику шафу, яка може зламати мене, якщо просто не так стане й впаде. А я досить мала навіть не дивлячись на те, що мені вже шістнадцять років.

     Інколи мені було так само трохи незвично сидіти з ним і у школі. Так, тепер у мене з'явився співрозмовник, який підтримає багато тем окрім свого минулого і того, чому він тут. Але те, що він сидить поряд зі мною за партою на уроках явно нудьгуючи - як я розумію його, ці уроки такі нудні, - шатається поряд, коли я роблю якісь справи - наприклад, беру їжу в їдальні чи щось інше, - і взагалі намагається від мене не відходити по максимуму мене лякає ще більше, ніж те, що він стримує себе, щоб не схопитися за катану від моїх «неочікуваних» питань.

     Сьогодні в обід, коли ми разом повернулися з вулиці після походу в магазин, я не витримала і запитала у нього:

— Чому ти майже постійно ходиш зі мною, наче боїшся, що я можу зробити щось погане, доки ти не бачиш?

— Бо так треба. - Коротко відповів Гордон, продовжуючи сидіти поряд з моїм столом у позі лотоса й продовжуючи думати над своїм.

    Я насупилась і тихо фиркнула. Ось це так відповідь. Приблизно те саме я відповідаю вчителю по математиці у формі жарту, коли він запитує, чому саме так я вирішила розв'язати той чи інший приклад. Якщо, звісно, є декілька формул розв'язання.

— А чому тоді сіпаєшся, коли я просто задаю питання, навіть якщо знаходжусь десь у іншому кінці кімнати? - Знову запитую подумки, сподіваючись, що Гордон відповість мені хоч на одне з запитань. - Невже мій голос настільки голосний навіть подумки?

— Я не можу про це тобі розповісти зараз. - Він відвернувся від мене, трохи примруживши очі, коли яскраві промені сонця потрапили туди.

— Чи можу я знати про тебе хоч щось?

— Ну, ти вже знаєш ім'я. - Знову почав ухилятися він, в принципі, як і завжди, коли я намагалась завести розмову про нього й спробувати дізнатися щось окрім його імені. Коли я хотіла ще запитати в нього щось, він не дав цього мені зробити: - Слухай, давай домовимося, що ти не будеш у мене нічого розпитувати ні про що, що пов'язано зі мною, добре? У мене й без тебе проблем багато, які я намагаюсь вирішити.

— Ти хвилюєшся, що я можу тоді якось нашкодити, якщо дізнаюсь якусь інформацію? - Різко запитала я. - Або що нас можуть почути?

     Гордон нічого не відповів. Він продовжував дивитися у вікно, наче не почувши моє питання, і я сприйняла це мовчання як відповідь «так».

— Добре, пробач. - Я відвернулась від нього, відчувши себе винною. Все-таки, я перегнула палицю. - Я... Не хотіла. Тепер питань нема. Точніше, вони є, але я більше не буду в тебе нічого запитувати. Ще раз пробач...

    Офіційно обіцяю сама собі, що більше ніяких питань - принаймні, в найближчий час. Якщо Гордон захоче, він розповість мені хоч щось, якщо це щось важливе. Просто ще не час.

..

..

..

..

..

   Цієї ночі я прокинулася від якихось тихих, ледь вловимих звуків. Відкривши очі й звикнувши до темряви довкола мене, я побачила, як Гордон робить щось поряд з моєю кроваттю. Він наче... Щось розставляв. 

    Коли чоловік трохи відійшов від мене, озирнувшись до іншої частини кімнати, я дозволила собі відкрити очі трохи більше і роздивитися те, що відбувається. Це були дивні трави, які на диво приємно пахли. Вони лежали довкруж мене.

    Чи нашкодять мені якось звичайні трави? Може, вони якось поступово будуть забирати мої сили та спогади? І звідки вони у Гордона? Я гадала, що окрім катани у чоловіка більше в принципі нічого й нема з собою...

    Треба поговорити з ним буде зранку на цю тему. Скажу, що прокинулась, щоб піти до туалету, і побачила ці трави. Гадаю, що це звучить правдоподібно. Принаймні, сподіваюсь.

    Тим часом Гордон, не озираючись до мене, підійшов і відкривши вікно, швидко виліз у нього, закривши з тієї сторони. У той час, коли він міг дивитися на мене, я намагалась зробити вигляд, наче все ще сплю. Йому не треба знати, що я все бачила.

    Коли він пішов, я швидко встала і підійшла до вікна, сподіваючись побачити те, у якому напрямку він пішов. Звісно, я не зможу піти туди, бо чоловік напевно знову буде ходити усюди зі мною, не залишаючи, але принаймні, тепер буду знати, куди Гордон втікає можливо вже не першу ніч.

     Ні, його вже ніде не було видно. Він наче зник, розчинився у тінях. І вміє ж таке робити...

    Лігши на кровать, я почала думати над тим, що побачила тільки-но.

    Він кудись вилазить, але куди і навіщо? Звісно, Гордон так просто нічого мені не розповість, бо дуже боїться чогось. Або навіть когось. Кого він так боїться - хто його знає.

    Чи треба налагодити з ним контакт? Бо, хто його знає, може, цього проблеми колись перейдуть і до мене через те, що я тепер у якомусь роді пов'язана з ним.

    Але, чи треба мені це? Все-таки, Гордон просив по-перше не задавати питання, а по-друге колись просив не намагатись допомогти йому, навіть якщо я якимось чином дізнаюсь, що у нього відбувається. Може, він дійсно справиться сам і мені не варто влазити?