Читати книгу - "Ігри в помсту, Світлана Бонд"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Хто така? - цікавився Влад, гіпнотизуючи дверний отвір.
- Юля. Дочка маминої подруги, - пояснив Коля.
- В якому сенсі подруги?
- Ну, ще з тих часів, - договоривши, Коля помітив непідробний інтерес друга. - Навіть не думай.
- Твоє?
- Ні, але я типу за нею наглядаю. Тож не раджу. Мені батя потім голову відірве.
Влад закотив очі, а дівчата, про яких зовсім забули, спантеличено переглянулися. Якщо Лєрі ця розмова була зрозуміла, то для Ані кожна їхня репліка залишалася загадкою. Але не настільки захопливою, щоб запитувати.
- Так, а що стосовно Філа? - голос Лєри повернув усіх до реальності.
- Порожньо, - Влад покручував навушники, котрі висіли на шиї. - Все поїхало разом із його бабусею в село.
- Може зв'язатися з кимось із його родичів? - вирвалося в Ані. - Хоч із кимось.
- Дивись, яка розумна! - вигукнув Влад. - Я б не додумався. Колю, неси таксофон.
- А що не так?! - розлютилася Аня. - Ну вибачте, якщо я чогось не знаю. Всі такі каламутні, особливо ти! - вона тицьнула пальцем у бік Влада.
- Хочеш почитати мою біографію?
- Робити мені більше нічого.
- Я бачу, інакше якого біса ти тут? - Влад відповів так холодно, що стало незручно навіть Лєрі, яка спостерігала за їхнім діалогом.
- Так, Владе, досить! - закричала вона. - Скільки можна? Ти серйозно будеш виживати всіх моїх сусідок тільки тому, що вони займають твоє улюблене ліжко?
- Ще не вирішив, хіба що цю.
- Ясно, - вона схрестила руки на грудях. - Ви до нас ідете?
- У мене робота, - відповів Влад.
- У мене справи, - додав Коля.
5
О першій годині ночі в кімнату дівчат прийшов Влад, якому, як завжди, перед сном закортіло поговорити з сестрою. По його незадоволеному обличчю Аня точно зрозуміла, що зараз краще зникнути. Вона виринула з-під ковдри, взяла цигарки та пішла на кухню.
Там було тихо, лише легке шарудіння дерев на вулиці проникало крізь відчинене вікно. Аня вдихнула прохолодне повітря і закурила, відчуваючи, як дим повільно обпікає горло. Їй подобався процес і відчуття легкості, які дарували цигарки. Можливо, це було самонавіювання, але без нікотину їй раптом стало важко жити. Тому спроби кинути давно залишилися в минулому.
Двері відчинилися, і Аня від несподіванки ледь недопалком не подавилася. Побачивши чоловічий силует, значно заспокоїлася. Хто б це не був, краще він, ніж сувора вахтерка з її порядками.
В темряві було складно розгледіти незнайомця, і тільки коли він увімкнув світло, Аня роздивилася перед собою коротко стриженого хлопця з зацікавленими очима.
- Бачу нове обличчя, - він простягнув руку. - Я - Костя.
- Аня, - представилася вона.
- Ти ж не перший курс? - Костя дістав з пачки цигарку. - До нас на крило їх зазвичай не селять.
- Другий.
Новий знайомий продовжував сканувати її довгим поглядом, і могло здатися, що вона сказала щось не те.
- То ти з кімнати Лєри, - здогадався він. - Ще не з'явилося бажання переїхати?
- Ти про що? - насупилася Аня.
- Я про Немировського. Він же у вас увесь час стирчить... - Костя підняв брову, ніби це було щось очевидне.
- Кого?
- Влада, - пояснив він, закурюючи. Дим від його цигарки повільно заповнював приміщення.
- То ви з ним сусіди?! - дійшло до Ані.
Бути новенькою виявилося складніше, ніж вона думала. Вічно не в темі, а питати щоразу, означало бути відсталим, чого теж не хотілося. Їй ще довго доведеться звикати до цих людей, до їхньої манери спілкування. Це можна прискорити, поспілкувавшись із людиною, яка за словом у кишеню не полізе. І ця людина - Костя. Кілька разів Аня чула про нього, причому не найкраще, але їй він здавався доволі приємним хлопцем, а підозри, що сипалися на нього, напевно, були необґрунтованими. Їй захотілося самій у всьому переконатися.
- Можу тобі тільки поспівчувати, - Аня зробила останню затяжку і закинула цигарку в попільничку.
- Якщо захочеш втекти з кімнати, можу запропонувати свою допомогу.
Вона несподівано засміялася.
- Я серйозно, - пожвавився Костя. - Можемо днями погуляти містом, покажу тобі великі архітектурні творіння. Ти ж не місцева?
- Не місцева.
- Тоді домовилися, - він загасив недопалок і вимкнув світло. - Підемо спати?
- Боюся, мою кімнату окупували небажані гості, - усміхнулася вона.
- Можете помінятися ліжками з моїм сусідом.
З гучним сміхом вони дійшли до її кімнати й зупинилися. Нові жарти й теми для розмов усе з'являлися, а йти спати більше не хотілося. Хвилин двадцять вони стояли під дверима і розмовляли, поки її кімната не відчинилася.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ігри в помсту, Світлана Бонд», після закриття браузера.