Читати книгу - " Первісний інстинкт. Другий епізод: Мисливець., FrostFox"

Слідом я відвідав ще кілька крамниць, де збув здобич з останньої вилазки. Дивовижним чином речі виявилися набагато ціннішими, ніж передбачалося. Не знаю, хто помер у лігві монстрів, але в нього явно водилися гроші. З покупцем ми зійшлися на восьми золотих і дев’яти срібних монетах, що з урахуванням решти здобичі та накопичень залишило мені понад тринадцять монет.

До бібліотеки я прийшов у піднесеному настрої, навіть розставання з п’ятьма срібниками не вплинуло ситуацію. Насамперед мене цікавлять книжки, присвячені травництву й монстрам, але завдяки підрослому інтелекту можу собі дозволити трохи вкластися в теологію для мінімального розуміння устрою пантеонів.

[Бажаєте поглибити знання «Ботаніка: болота (Звичайне)» та «Ботаніка: джунглі (Звичайне)» за 8 пунктів пам’яті?]

[Бажаєте поглибити знання «Бестіаріум: тварини (Звичайне)» і «Бестіаріум: гуманоїди (Звичайне)» за 8 пунктів пам’яті?]

[Бажаєте засвоїти знання «Загальна Теологія (Звичайне)» за 1 пункт пам’яті?]

[Поточна кількість зайнятої пам’яті – 26/28]

За вісім годин самовідданого студіювання книжок, я зміг підняти інтелект на одиницю. В активному режимі цей процес протікає значно швидше. Якби в реальності мене попросили досконально вивчити аналогічний обсяг інформації, мені б знадобилося кілька місяців, а так дивишся в книжку, проводиш поглядом текстом, і спостерігаєш за тим, як заповнюється прогрес вивчення. Звісно, так ти не здобудеш «реальні знання», але набагато зручніше отримувати системну підказку в потрібний момент, ніж серйозно заглиблюватися у вивчення питання. Крім того, у бібліотеці ти отримуєш баффи на швидкість засвоєння знань, через це 8-годинне студіювання книжки з травами в Ладії в крамниці могло бути скорочено втричі.

***

Після невеликої перерви, я повернувся в крамницю. Приборкувачка після повноцінного сну помітно посвіжішала і, як ні в чому не бувало, стояла за прилавком, чекаючи на клієнтів. Судячи з того, що записка зникла, Ладія змогла її знайти й особливо не нервувала через зникнення ключа. Демонстративно повісивши його на належне місце, я звернувся до дівчини.

– Як почуваєшся?

– Нормально, бувало й гірше, – тепло всміхнувшись, вона дала змогу повною мірою оцінити, наскільки все-таки вродлива. – Пам’ятаю, коли вилуплювався гіпогриф, звірятка так перелякалися його першого крику, що тиждень гадили, де не попадя. Або ще, коли мені в руки потрапив підліток-ліннорм, я місяць ходила з обпаленими руками…

Дроу згадала ще кілька історій, перш ніж перейти до справи.

– Учора я не змогла зрозуміти, у чому річ, але тепер бачу, що з тебе прямо сочиться загроза… Щось цікаве трапилося? – оцінюючий погляд пройшовся всім моїм тілом.

– Випадок на полюванні, не пощастило потрапити під хвилю божественної волі, я особливо в цьому не розбираюся, тому можеш не питати, – не озвучив я частину правди.

– Тоді зрозуміло, таке інколи трапляється, – Ладію в останню чергу цікавили божественні ігри, тож вдалося уникнути зайвих розпитувань. – Маю тобі ще раз подякувати за допомогу, не передумав, може станеш приборкувачем?

– Ні, але в мене є ділова пропозиція, – глянувши на вхідні двері, я продовжив, – поговоримо в більш затишному місці?

Ладія без зайвих запитань зачинила крамницю, клієнтів то немає, і провела мене на задній двір, де вдалося навести певний лад. Тут я згадав про те, що необхідно погодувати Йо, тому розмову ми перенесли до місця, де жила Урана. Лисиця ніяк не відреагувала на появу господаря, продовжуючи анігілювати все, до чого могла дотягнутися. Її брат, навпаки, мирно дрімав до верху пузом поруч із матір’ю

Піднявши улюбленицю, яка чинила опір, я разом із годуванням почав розмову з приборкувачкою.

– Днями натрапив на врата́ у Виворіт. Тебе це цікавить? – почав я здалеку.

– Безумовно, – без сумнівів відповіла вона. – Судячи з того, що в місті про нього досі невідомо, – він зовсім маленький. Якого він був діаметра?

– Два метри. Можу сказати, що він розрахований на п’ять розумних до п’ятдесятого рівня, – варто користуватися перевагами блукача.

– Зрозуміло, знаєш які істоти будуть усередині?

– В окрузі раніше жили райдужні жаби, тож логічно припустити, що саме вони, – та й назва «Багряні драговини» наштовхує на такі думки. – Готовий із твоєю підтримкою зловити кілька особин і продати за розумну ціну.

– Згодна оцінити місце і проспонсорувати твій похід у разі, якщо твої слова підтвердитися, – Ладія простягнула мені руку долонею вгору, закликаючи до укладення угоди.

– Не хочу тебе образити, але що завадить тобі самій розпорядитися отриманою інформацією? Мені вкрай важливо особисто бути присутнім під час підкорення.

– По-перше, ми укладемо офіційний контракт, як раніше, а по-друге, без тебе я витрачу купу часу на пошук досить відчайдушних людей або зговірливих блукачів. Виворіт – не місце для слабких смертних. Цих доводів достатньо? – уточнила вона, знову простягаючи руку.

«Я чув, що місцеві в підземеллях починають швидко старіти, та й цілком реальний ризик смерті не додає мотивації».

– Чудово, тоді обговоримо деталі за вечерею, сподіваюся, ти голодний, – тільки я збирався сам простягнути руку, як Ладія вхопила мене й потягла сходами вгору, куди раніше заборонила підніматися.

Йо ми взяли із собою, хоча вона і спала, варто проводити з нею якомога більше часу, інакше її холодне ставлення нікуди не зникне.

На другому поверсі, в одній із кімнат ми впродовж години обговорювали деталі, роблячи дедалі більше й більше пропозицій, як вичавити з походу максимум вигоди. Відразу стало очевидно, що без найманців не обійдеться і наймати їх варто на правах повної анонімності. Ладія не могла піти в підземелля, бо, за її власними словами, їй дорогі зайві десять-двадцять років життя. До того ж її рівень істотно перевищує обмеження врат.