Читати книгу - "Троянди, Мері Горн"

Я проковтнула неприємний ком у горлі. Не стосується…

Я розвернулася до виходу.

- Мене на вечері не буде. Замов їжу в інтернеті або ж приготуй щось сам. - сказала я і відкривши двері вилетіла з будинку.

Я не знаю куди несли мене ноги…Не знала чого очікую. Не знала чого хочу. Напевно, я б продовжила сварку і добилася свого. Я б відвоювала цю частинку мами. Але…я переконувала себе, що вчинила правильно відступивши. Мама померла. Я не хотіла ризикувати життям ще й батька. Тому і пішла. Мені варто остинути.

Мої ноги несли мене парком, опісля я пішла до набережної. На дворі сонце вже замінив місяць а небо було затягнуте хмарами прикриваючи вид на всі зірки. Навіть ніч сьогодні відчуває мій настрій. Потреба виплакатися гнітила душу але я відсувала її. Не плакати. Ця настанова стала моєю марою. Тому я просто ходила темним, тихим та спокійним нічним містом.  

Я вийшла на міст де просто стала, розглядаючи дорогу під низом.

- Дурна, не стрибай! - голос позаду мене збив з пантелику і я різко випрямилася.