Читати книгу - "Тяжкі дні, Aira Molen "

У серці моєму — мов льодом закуто,
Печаль оповила мене непомітно.
Кривавії ґрати — мов тіні забуті,
Від світла лиш спогад, від радості — миті.

Зітхає душа в полоні тривоги,
Немов птах безкрилий на краю дороги.
Кружляє у вирі думок безнадійних,
І світло згасає в обіймах осінніх.

Та десь за стіною кривавого гаю
Тихенько мелодія ніжно лунає.
Шепоче надія, мов вітер весняний:
"Ти вільна, допоки живе світло зрання!"

Хай скло і залізо стискають до болю,
Та серце у пісні знайде свою волю.
Бо навіть у млі, серед ран і страждання,
Проросте теплом перша квітка кохання.