Читати книгу - "Печать долі, Марі-Анна Харт"

Кайден йшов крізь темний ліс, несучи Алану на руках. Вона була непритомна, її тіло безсило притискалося до нього, а шкіра була гарячою від напруги і болю. Її дихання було уривчастим, кожен вдих давався з зусиллям. Варгекс усе ще діяв, не даючи їй можливості знову перетворитися.

Він вийшов до дороги, де його чекала машина. Водій вантажівки все ще стояв там, нервово курячи й зиркаючи навколо. Але Кайден не звернув на нього уваги. Він відчинив двері позашляховика, обережно поклав Алану на заднє сидіння і зачинив двері.

Сівши за кермо, він завів двигун. Автомобіль м’яко рушив з місця, фари прорізали темряву, освітлюючи дорогу, що вела до його стаї.

Дорога була довгою. Години йшли одна за одною, а Алана залишалася нерухомою. Її обличчя було блідим, губи злегка розкриті, ніби вона щось шепотіла уві сні. В якийсь момент вона почала ворушитися, ледь чутно застогнала, і Кайден кинув на неї погляд у дзеркало заднього виду.

Вона приходила до тями.

На якусь мить у ньому з’явилося дивне відчуття… незрозуміле, майже небажане. Це не було співчуття, швидше—роздратування. Чому вона так сильно бореться? Ніхто не питав її думки. Це має статися, і вона нічого не змінить.

Він перевів погляд на дорогу, але кутиком ока бачив, як вона ледь відкрила очі.

— Де… я? — її голос був слабким, хрипким.

Кайден не відповів одразу.

— В дорозі, — коротко кинув він, продовжуючи вести машину.

Вона поворухнулася, ніби хотіла піднятися, але болісно стиснула зуби і знову опустила голову на сидіння.

— Відпусти мене… — ледве вимовила вона.

Кайден тихо посміхнувся, але в його усмішці не було радості.

— Запізно, маленька вовчице.

Алана більше нічого не сказала. Вона знала, що поки що втеча неможлива.

Позашляховик наближався до території його стаї. Темний ліс поступився місцем широким полям і дерев’яним будівлям. На горизонті вже виднілися перші будинки.

Коли він перетнув межу території, варта одразу його помітила. Декілька перевертнів у людській формі вийшли вперед, один із них—Рейнар, його права рука, підняв брову, побачивши Алану на задньому сидінні.

Кайден загальмував і вийшов з машини.

— Привіз її? — запитав Рейнар, недовірливо дивлячись на дівчину.

Кайден кивнув.

— Вона не змирилася, — кинув він, знову відкриваючи двері.

Рейнар хмикнув.

— І не змириться.

Кайдену було байдуже. Він підняв Алану на руки і рушив у бік свого будинку.

Її битва ще не закінчилася.

І його також.

Кайден впевнено ніс Алану до свого будинку, не звертаючи уваги на погляди, які кидали на нього перевертні. Їхні шепоти та здивовані обличчя не мали значення.

Він відчинив важкі дерев'яні двері й переступив поріг. Всередині було просторо й тепло. Вогонь потріскував у каміні, освітлюючи масивні балки на стелі та глибокі тіні в кутках кімнати. Будинок мав строгий, мінімалістичний вигляд – темне дерево, камінь, шкіряні меблі.

Кайден підійшов до дивана біля каміна й обережно поклав Алану. Вона ледве дихала, її обличчя було блідим, а груди ледь помітно здіймалися. Її тіло ще не повністю відновилося після дії Варгексу та травм від удару вантажівки.

Рейнар зайшов слідом.

— Вона виживе? — запитав він, спостерігаючи за нерухомою Аланою.

— Дізнаємось, коли прийде лікар, — відповів Кайден, дістаючи телефон.

Він набрав короткий номер й чітко наказав:

— Зайдеш до мене. Терміново.

Відповідь була короткою, і Кайден кинув телефон на стіл. Його пальці стиснулися в кулак.

Це мало бути простим завданням. Привезти її сюди й укласти шлюб. Але тепер усе стало складніше.

Він відчував на собі пильний погляд Рейнара.

— І що далі? — запитав друг.

Кайден мовчав кілька секунд.

— Далі... я не хочу це зараз обговорювати.

Рейнар ледь помітно всміхнувся.

— Ти ж розумієш, що вона ніколи не буде покірною дружиною?

— Я цього і не очікую, — пробурчав Кайден, проходячи повз нього.

Він вийшов з будинку, голосно грюкнувши дверима. Йому потрібно було провітрити голову.

Стаю вже огортала ніч. Перевертні стежили за ним здалеку, відчуваючи його напруження, але ніхто не насмілювався підійти.

Кайден швидко попрямував до гаража, сів у машину й завів двигун.

Йому потрібно було відволіктися.

Він натиснув на газ, залишаючи позаду стаю.

І залишаючи позаду Алану.

Але як довго він зможе від неї тікати?