Читати книгу - "Книга пітьми , Kiolipria"

Розбиті осколки дзеркала сипалися на підлогу, і кожен із них розсвічувався червоним, як кров. Тіні, що з’являлися з іншого боку скла, повільно, але вперто наближалися, їхні очі не мали виразу, але все одно здавалося, що вони бачать кожного з них. З кожним кроком повітря ставало густішим, а кімната — все темнішою.

— Це Лорн, — шепотіла Ярмадіна, її голос майже губився в хаосі. — Це частина тебе. Тіні хочуть забрати його назад.

Тінні, або тепер уже Лорн, стояв нерухомо. Його погляд був затуманений. Він пам’ятав, хто він, але не знав, як поводитися з тим, що було його минулим.

— Це... я? — запитав він знову, з голосом, сповненим сумніву. — Я — це... все це моє?

Віллі відчував, як серце калатає в грудях. Тіні, що наповнювали кімнату, не просто наближалися. Вони витягали свої руки, немов хочуть забрати не тільки Лорна, а й усе, що знаходиться між ними і цим світом.

— Лорн, потрібно щось зробити! — вигукнув він, намагаючись зрозуміти, як діяти в цій ситуації.

Ярмадіна поривчасто поглянула на книгу, що лежала на столі. Вона закрила очі, наче намагаючись вловити щось невидиме. Вітри в кімнаті завили, і навколо почали з’являтися тіні, все більше огортаючи простір.

— Лорн, ти можеш це зупинити, — сказала вона вперто. — Але для цього треба зрозуміти, чому ти знову тут.

Лорн глянув на неї з болем у погляді, ніби те, що він почував, було не просто фізичним, а внутрішнім, здавалося, щось давно забуте було втрачено і от зараз повертається.

— Я не розумію... — зітхнув він, відчуваючи, як частини його свідомості починають з'єднуватися.

Тіні, що наближалися, з кожним кроком ставали все більш чіткими, їхні обличчя виражали лише одне: «Повернись.»

Віллі здогадався.

— Він не може повернутися! — вигукнув він. — Тіні хочуть знову забрати його до того світу, але Лорн вже не той, ким був колись! Він змінився!

Ярмадіна дивилася на Лорна, а її очі були сповнені співчуття.

— Лорн, ти маєш згадати, чому ти покинув цей світ. Чому ти став тим, ким став. Тіні не повинні повернути тебе назад.

Тіні майже досягли їх. Лорн заплющив очі, і в його голові почали спливати спогади: зустрічі, що він пережив давно, люди, яких він любив, і ті темні миті, коли він вирішив покинути все, зрадити своїх близьких і віддатися цій таємничій силі, що пізніше зробила його тим, ким він є.

— Я був слабким... я боявся, — пробурмотів він. — Боявся того, що на мене чекає... я відмовився від себе...

Тіні були вже зовсім поруч, і Лорн відчував, як їхній холод проникає в нього. Але щось всередині змінилося. Його рука потяглася до книги, яка лежала на столі. Вона була не просто книжкою. Вона була частиною його душі.

— Я... я не можу повернутися, — сказав Лорн, але тепер його голос звучав твердо. — Я не той, ким був. І я більше не боюся.

Він схопив книгу і, не дивлячись на тіні, що стискали його з усіх боків, почав читати. Голос, що виходив з книги, був глухим і дивним, але тепер він звучав як частина його самого.

Тіні затремтіли. Їхні обличчя змінилися, зникаючи, немов туман, що розвіюється на світанку. Вони ще раз вигукнули ім’я «Лорн», але їхній голос був вже не так гучний і не так владний.

Лорн продовжував читати, і з кожним словом тіні ставали менш істотними. Вони зникали, не залишаючи навіть сліду.

— Це мій шлях, — сказав Лорн, опускаючи книгу. — Я зрозумів. Я не повернуся назад.

Ярмадіна зітхнула з полегшенням. Тіні зникли, і всі навколо стали мовчазними, лише звуки, що залишилися від битви з темрявою, тепер відступали в ніч.

— Ти змінився, Лорн, — сказала вона, її голос звучав спокійно, хоча вона була ще хвилююча від того, що сталося. — Але цей світ не дає тобі забути. Ти повернувся сюди, щоб завершити те, що розпочав.

Лорн глянув на неї. Його обличчя більше не було відображенням того самого зомбі, що колись жив. Він став чимось більшим, ніж просто тим, хто загубив себе.

— Я готовий. — його голос був спокійний, але рішучий.

Віллі подивився на обох, відчуваючи, як світ навколо починає ставати більш реальним. Вони пройшли через боротьбу і знайшли вихід. Але це був лише один етап. Попереду були ще багато викликів, і книга тепер мала силу не тільки відкривати таємниці, а й вказувати шлях, який вони повинні пройти, щоб знайти свого творця.

— Тепер ми маємо йти далі, — сказав Віллі, дивлячись на Лорна і Ярмадіну. — І з цією книгою все буде по-іншому.
ks...
Кінець глави.

​