Читати книгу - "Азартні ігри з долею"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Не знаю, що тобі й відповісти. Це не кінні перегони, щоб ми робили ставки на те, яка з тварин прийде першою. Мова йде про те, чи злочинець отримає заслужену кару, чи йому вдасться її уникнути.
— Розгляньмо саме ту імовірність, що його покарають, — відповів Тюдор, щоб розпалити Іво. — У певний спосіб ми виконаємо свій громадянський обов’язок, і знову наша совість зможе бути спокійна, бо ми не скористалися якимись нечесними, протизаконними засобами.
— Не скажу, що справа нецікава, — Бонетті завагався. — Проте як ти собі уявляєш цю гру? Ми будемо водити Ретеля від одного свідка на іншого, і робитимемо ставку на те, що, можливо, хтось з них таки його впізнає?
— Ні, навіть навпаки. Кожного свідка окремо і, незалежно один від одного, приводимо на деякий час у готель і далі даємо можливість ситуації розвиватися самій собою.
— Привести? Як привести?! Піти по свідка і притягти його на ланцюгу сюди?!
— Про те, як це зробити, поговоримо пізніше. Є ідея. Насамперед я маю знати, чи ти братимеш у цьому участь.
— А якщо Ретель взагалі не той Дуда?
— Оскільки результат невідомий, то й гра цікава. І не лише цікавим є те, чи Ретель настільки змінився, що його буде важко впізнати навіть тим, хто десять років знав його дуже близько. Порівняй, як він виглядав тоді, а як виглядає тепер? Погладшав, полисів, посивів і, до того ж, відпустив вуса. Я мусив довго і ретельно роздивлятись, перш ніж помітив схожість.
— Гаразд, гаразд! А як ти собі взагалі уявляєш хід гри? Хто на що закладається?
— Пропозиція така: якщо хтось із свідків під час перебування у готелі впізнає в Ретелі Дуду, і він після цього постане перед судом, то я переміг.
— Хвилинку! А як я можу бути впевненим у тому, що ти не маєш якогось прихованого козиря, на який ти розраховуєш, а я про це не знаю?
— Що ж! Напевно, ми вже достатньо довго знаємо один одного, щоб мої слова могли слугувати для тебе гарантією. Я не маю ніяких козирів. Навіть більше, саме ти як директор готелю, можеш не встояти перед спокусою влаштувати якусь зустріч чи очну ставку між Ретелем і свідком.
— Ні, це просто чарівно! Від мене ти вимагаєш довіри, а сам мені не довіряєш!
— Ти неправильно мене зрозумів. Якби я не довіряв, то не запропонував би тобі участь у цій справі. Я кажу саме про спокусу. А перед нею, як ти знаєш, мало яка людина може встояти.
— Ти перемагаєш, якщо Ретелеві після від’їзду свідків нічого не станеться і він не отримає кари. Немає значення, чому. Чи Дуда він, чи ні.
— Як я можу бути впевненим, що ти не піддасися спокусі, аби повернути ситуацію на свою користь, як, наприклад, відтягти Ретеля якомога далі від свідків?
— Як я можу це зробити, якщо з тобою пов’язаний справою? Окрім того, якби я свідомо вирішив вчинити так, це було б те ж саме, ніби шахрайство у грі в покер, а ти добре знаєш, що для мене це немислимо. А взагалі, якщо ти мені не довіряєш, то поміняймось! Ти поставиш на моє, а я на твоє.
— Та ні, ні, все в порядку! Нехай буде так, як ти запропонував! Звичайно ж, за умови, що дійдемо згоди щодо всього іншого.
Врешті-решт головне було зроблено — вони уклали угоду. П’ять свідків — п’ять ігор. Як ставку кожен з них повинен був дати десять тисяч кун, які обидва мали покласти в сейф на рецепції, де вони лежатимуть доти, доки свідок не полишить готелю. Було також домовлено, що гра може закінчитися раніше, якщо Ретеля впізнають і його заарештують та посадять під варту. Залишилося ще поговорити про спосіб, у який вони зможуть приводити свідків, одного за одним, щоб це не виглядало непевним і щоб ніхто, навіть вони самі, не могли нічого в тому запідозрити.
Тюдор коротко переповів йому свій план: Бонетті в газетах та на телебаченні мусить дати оголошення, що готель «Аргентина» з метою пропаганди організовує щось на кшталт лотереї. Той громадянин республіки Хорватія, чий ідентифікаційний номер буде витягнуто з лотерейного барабана, отримує право на тиждень безоплатного проживання в готелі, до того ж — у його найрозкішніший частині, відомій як вілла «Ореола». Котрого тижня вони схочуть тут пожити, зможуть обрати самі. Тим часом Франко зробить усе можливе, аби дізнатися адреси та ідентифікаційні номери всіх п’яти свідків, щоб обставити саме так, що вони справді і є ті п’ять щасливих переможців. Хоч Бонетті не міг приховати, що загалом ідея йому подобається, проте з роками він став бережливішим і розсудливішим, аніж Тюдор очікував, тож коли він це йому запропонував, директор готелю схопився за голову.
— Та ти здурів! Збожеволів! Як тільки я щось таке оголошу, на мене налетять журналісти, як мухи на мед. Що б я їм сказав? Як би я їм пояснив таке починання?
— Пропагандою сімейного туризму в Дубровнику.
— Як би не так! Вони ще й насміхатимуться! Як ця акція зможе спонукати сімейних туристів до відпочинку в готелі «Аргентина»? Адже кожний знає, що це надто дороге задоволення.
— Гаразд, гаразд! Лотерею не висвітлюватимемо в ЗМІ. Та й її взагалі не мусить бути. Можна просто надіслати свідкам циркулярні листи з меморандумом готелю «Аргентина» і твоїм підписом, у яких їм повідомлятиметься, що їхній ідентифікаційний номер витягли з лотерейного барабана як виграшну комбінацію. Хто там перевірятиме, була лотерея чи ні?
— Що година, то новий клопіт. А що буде, якщо наші прибулі, покажуть цього циркулярного листа якомусь офіціантові чи комусь з персоналу готелю? Ще й доведеться відповідати за шахрайське... ненавмисне розбазарювання коштів. А якщо ще хтось дізнається,
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Азартні ігри з долею», після закриття браузера.