Читати книгу - "Це війна!, Ана-Марія Еріш"

От він знав мої слабкі сторони. До того ж я навіть уявити не могла, що він вигадає. І від цього було ще страшніше погоджуватися на це парі. З іншого боку, він також не знає, що я захочу вигадати для нього. А в мене ще ж теж фантазія добре працює.                                                                                       

- А ти не боїшся того, що попрошу я? - лукаво посміхнулася я.                                                     

Краєм ока я бачила, що за нами спостерігають зараз стільки людей, і навіть декан Робінсон. Тому я не маю права повернути назад. Раян Паркер прилюдно кинув мені виклик, і я маю прийняти його. Але ж я можу і трошки помучити його.                                                                                             

- Ні, Тейлор. - моє ім'я прозвучало на диво м'яко. - Адже ви програєте. Так що, приймаєш моє парі? Чи злякалася?                                                                                                                            

А я ж дивилася на його протягнуту руку, наважуючись погодитись. Після цього величезна відповідальність ляже саме на мої плечі. І тоді ми маємо виграти у цій війні. Радує лише те, що згодяться будь-які способи.                                                                                                                

- Добре, я згодна. - я потиснула йому руку. - Коли ми переможемо, я тобі озвучу своє бажання.            

Я розвернулась, прямуючи до своєї аудиторії. На жаль, цей предмет був спільним одразу для кількох факультетів, тому я знову буду змушена бачити цього нахабного придурка.                                 

Зайшовши всередину, я обрала місце на останньому ряду. Зараз мені хотілося просто розчинитися у повітрі, але, на жаль, я не вміла так робити. Тому, просто опустила голову на руку, розглядаючи інших студентів. І деякі з них перешіптувалися, підозріло поглядаючи у мою сторону. Ну звичайно, тепер це парі обговорюватимуть найближчі кілька днів.                                                              

- Тейлор скажи, ти зовсім з глузду з'їхала? - спитала мене Лілі, падаючи на сусіднє місце. - Заключити парі з Раяном Паркером. Та ще й яке. Ні, ти не подумай, я впевнена в нашій перемозі. Проте це було дуже не розумно.                                                                                             

- А мені здалося, що якраз у твоєму стилі. - я не підіймала голови. - Досить взагалі говорити про це, бо мені здається, що сьогодні буде гудіти увесь коледж.                                                              

- Повір, так і буде. - розсміялася подруга. - А тепер до більш важливих справ. Я вирішила сьогодні, на вечірці у Нейтона зізнатися Кайлу у своїх почуттях. І я сподіваюся, що ти підеш туди, адже мені потрібна підтримка. Початок о десятій, тому я навіть не хочу чути твоїх відмовок.                         

- Добре, їх і не буде. - виявляється, я ще здатна дивувати мою найкращу подругу. - Я провідаю Фостера, потім поговорю з братом та допоможу татові з вечерею. А тоді вже й прийду. Хоча, можу трохи запізнитися.                                                                                                                            

- Я нічого не знаю, о дев'ятій сорок п'ять... - але договорити вона не встигла, адже в аудиторію зайшов викладач. - Я заїду за тобою. - прошепотіла Лілі, сконцентрувавши увагу на містері Лоренсі.              

А мені ж важко було перемкнутися на предмет. Занадто багато всього для першого навчального року. А то ж лише тільки початок. І з чого я думала, що останній навчальний рік буде спокійним? В Мерілендському коледжі мистецтв це просто не можливо...