BooksUkraine.com » Бойовики » Ніжно відданий Декстер 📚 - Українською

Читати книгу - "Ніжно відданий Декстер"

186
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Ніжно відданий Декстер" автора Джеффрі Ліндсей. Жанр книги: Бойовики. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 6 7 8 ... 76
Перейти на сторінку:
так злила, тож я всунув тенісний м'яч йому в пащеку, і відкусив перші два пальця з його правої руки.

— Та просто так. — сказав я і почекав поки він трохи заспокоїться.


І коли він нарешті заспокоївся, він підвів очі і з виразу його обличчя було ясно, що нарешті після відчуття жахливого болю, стає зрозуміло — все, що відбулося залишиться назавжди. Я дістав з його рота тенісний м'яч.


— Хто знімав.


Він посміхнувся.

— Сподіваюсь один із тих був твоїм малим. — відповів він, що зробило наступні дев'яносто хвилин набагато прекраснішими для мене.


Глава 4


Зазвичай, після нічних пригод я відчуваю себе блаженно-розслабленим декілька днів, але наступного ранку після швидкого відходу МакҐрегора з нашого світу, я все ще відчував тремтячу спокусу. Я дуже палко хотів знайти фотографа у червоних ковбойських чоботях і зробити повну зачистку. Я — акуратний монстр, тому я люблю завершувати те, що почав. А знання, що якийсь озброєний камерою тип в безглуздих чоботях, який бачив занадто багато, ще десь човгав по світу, наполегливо вимагало, аби я відправився по його слідах і завершив свій проект, в який входило дві частини.


Не виключено, що з МакҐрегором я поспішив; я мав дати йому більше часу і більше підбадьорювання, аби він все мені розповів. Проте тоді мені здавалося, що я був здатен знайти будь-що і наодинці: коли керувати починав Темний Мандрівник, я відчував, що здатен зробити будь-що. До сих пір я ніколи не помилявся, але цього разу я опинився в дещо іншій, дещо незручній, ситуації. Я мусив відшукати Містера Чоботи самостійно.


З моїх ранніх досліджень, я знав, що МакҐрегор не мав соціального життя, якщо не брати до уваги його нерегулярні вечірні круїзи. Він був членом декількох професійних організацій, що можна було очікувати від ріелтора, але я не знайшов нікого, кого би можна було назвати його приятелем. Також я знав, що перед законом МакҐрегор був чистий, тому поліцейських файлів з його можливими спільниками не існувало. У судовому рішенні про його розлучення згадувалися лише «непримиренні розбіжності», що дозволяло мені припустити будь-що, на що була здатна моя фантазія.


І отаким чином я застряг; МакҐрегор був класичним одинаком, і в моїх обережних вивченнях його персони, я не помітив навіть натяку на якогось друга, компаньйона, подружку, коханця, чи дружків. Ніяких вам нічних гулянок у покер з хлопцями, взагалі-то ніяких хлопців і не згадувалося, окрім як отих маленьких замучених бідолах. МакҐрегор не входив до якихось церковних груп, ніяких спілок по охороні лосів, ніяких посиденьках у місцевих барах, та й навіть не було участі у щотижневих фестивалях народних танців (що могло би якось пояснити ковбойських стиль), — нічогісінько, окрім тих фотографій, на яких збоку сторчали ті дурні червоні носки чоботів.


Тож хто був той ковбойських хлопчина, і як мені було його знайти?


Було лише одне місце, куди я міг звернутися за відповіддю і це потрібно було зробити якнайшвидше. Ще до того, як хто-небудь помітить зникнення МакҐрегора. У далечині прогримів грім, і я з подивом подивився на годинник. Все вірно. Годинник показував 2:15 — час щоденної післяполудневої грози. Виявляється, я вдавався до роздумів під час своєї обідньої перерви, — як же це несхоже на мене.


Втім, гроза могла б знову послужити мені прикриттям, а де-небудь перекусити я міг і на зворотному шляху. Вправно і дуже мило розпланувавши своє найближче майбутнє, я відправився на парковку, всівся в машину і поїхав на південь.


Коли я добрався до причалу «Мейтесон Геммок», почався дощ, і мені довелося знову влізти в свій яскраво-жовтий всепогодний наряд, а після цього прориссити у напрямку катера МакҐрегора.


Я знову, як і минулого разу, з легкістю відкрив замок і прослизнув до каюти. Під час мого першого візиту на катер я шукав докази того, що МакҐрегор був педофілом. Тепер я намагався знайти дещо менш помітне, щось, що могло би ідентифікувати дружка-фотографа.


Оскільки звідкись треба було починати, я спустився до кубрику. Діставши шухляду із потаємним відсіком, я знову почав переглядати фото. Цього разу я продивлявся не лише перед, але й зворотній бік.


Цифрова фотографія дуже ускладнює розшукову діяльність, оскільки на знімках не лишається жодних відміток, і після неї не залишається ні плівки, ні порожніх касет із серійними номерами. Будь-який йолоп може завантажити фотографії на жорсткий диск і роздруковувати їх скільки душі завгодно, і любитель дивакуватого взуття не був виключенням. Це несправедливо: хіба ж комп'ютери не мають робити життя простішим?


Я засунув шухляду назад і почав обшукувати весь кубрик, але там не було нічого, чого би я не знайшов уже тоді. Трохи розчаровано, я пішов нагору до основної каюти. Там теж було декілька шухляд і я теж їх оглянув. Відеокасети, фігурки із екшен-героями, клейка стрічка — все, що і було помічено вже тоді; і як вже тоді, нічого з цього не повідомило мені нічого нового. Я дістав верхній моток клейкої стрічки, мабуть, думаючи нащо ж дозволяти пропадати корисним речам, і машинально перевернув моток, що лежав на самому дні.


Ось воно і знайшлося.


Краще бути просто щасливчиком, ніж бути розумним. Я не міг сподіватися, що й за мільйони років колись так могло повезти. До кінця клейкої стрічки прилип клаптик паперу, на якому було написано «Рейкер», а нижче — номер телефону.


Звісно, не було гарантій, що Рейкер був тим Червоним Рейнджером, або що він взагалі був гуманоїдом. З такою же вірогідністю це могло бути й ім'я слюсаря причалу. Але для початку — це вже щось, принаймні більше, ніж було до цього; тим паче, що мені треба було вибиратися із катеру до того, як закінчиться дощ. Я всунув папірець до кишені, застібнув свою куртку і зникнув із катеру, а потім знову прориссив назад.


Напевно, я все ж відчував приємне розм'якшення після вечірньої прогулянки на пару з МакҐрегором, оскільки раптово я зрозумів, що муркотів собі під ніс мелодію Філіпа Гласа з «1000 Airplanes on the Roof». Ключем до щасливого життя є гордість за те, що вдалося зробити, і нетерпляче очікування того, що буде зроблено в майбутньому. А в даний момент я мав і те, і те. Як прекрасно бути мною.


Мій гарний настрій протривав аж до дорожнього кільця, де Олд Катлер Роуд вливається в ЛеЖон: я глянув у дзеркало заднього виду і моя мила мелодія застигла на вустах.


Позаду мене, практично заглядаючи в моє заднє сидіння,

1 ... 6 7 8 ... 76
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ніжно відданий Декстер», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ніжно відданий Декстер"