Читати книгу - "Пригоди. Подорожі. Фантастика - 87"

На місці злочину виявили відбитки пальців, мотузку, пластикову торбинку і викрутку, на якій стояло італійське тавро.

До розслідування залучили експертів з соціалістичних країн, органи внутрішніх справ сусідніх з Угорщиною держав, міжнародну поліцію Інтергюл. Із числа туристів, які відвідали Угорщину в жовтні й листопаді, виділили п’ятеро підозрілих італійців, які одержували візи осібно, а виїхали з країни на світанку шостого листопада двома групами. Документи їхні виявилися підробленими, домашні адреси вигаданими.

Неподалік Будапешта, в Сазхаломбатті, з промислового каналу, з’єднаного з Дунаєм, витягли мішок з підрамниками, алмаз для різання скла, а також металеву пластинку з інвентарним номером рафаелівської “Мадонни Естерхазі”. Мішок, який виявився італійського виробництва, вкинули в річку, та течія втягнула його до каналу.

Тим часом надходили повідомлення від населення республіки, за допомогою до якого звернулася угорська поліція. Увагу привернула заява про зникнення шістнадцятирічної Каталіни Йонаш з містечка Ерд, розташованого неподалік каналу. Дівчина успішно вивчала італійську мову, зустрічалася з приїжджими італійцями.

Шостого грудня Каталіну затримали. Вона зізналася, що допомагала п’ятьом італійцям і двом угорцям викрасти картини. А через дев’ять днів заарештували і тих двох угорців, Ковача і Раффаї, які вже раніше судилися. В одного з них знайшли “Портрет молодої людини” пензля Рафаеля, згорнутий в трубку й закопаний у землю.

Обидва затримані зізналися, що брали участь у крадіжці, ставши підручними професійних грабіжників, котрі приїхали до Угорщини з Італії. Італійців було п’ятеро. Каталіна стала перекладачкою і посередницею. Прибульці пообіцяли Ковачу і Раффаї десять тисяч доларів за допомогу. А оскільки таких грошей у них не виявилося, то залишили одну з картин як заставу. Інші вивезли до Італії.

В Італії на той час заарештували якогось Джакомо Моріні, зв’язаного з неаполітанською мафією. У січні 1984 року поліція затримала ще двох бандитів, які раніше були причетними до крадіжок картин, автомобілів. Всі троє засвідчили, що зустрічалися з грецьким мільйонером Ефтіміосом Москоклаїдесом і були найняті ним за півсотні тисяч доларів.

Звичайно, мільйонер усе заперечував. Які картини?!

Розв’язка настала несподівано. 20 січня хтось подзвонив в афінську поліцію: “Картини сховані в саду монастиря села Патра”.

Грецький товстосум і далі заперечував свою причетність до злочину.

Та головне у цій історії те, що шедеври повернулися до Будапешта майже неушкодженими.

Організовані зграї викрадачів діють не лише в Європі. Все частіше чути про них в азіатських, африканських країнах, де предмети давнини, трапляється, не охороняються взагалі. Відомий випадок, коли із чотирьохсот полотен японських майстрів, виставлених в галереї міста Оцу, крадії винесли майже половину.

Особливо відчутних втрат від пограбувань зазнають пам’ятки старовинного мистецтва в Індії. Викрадені шедеври через деякий час виринають в інших країнах, переважно в США.

Так було 1970 року, коли на одному з аукціонів Нью-Йорка продавали бронзову скульптуру, викрадену з храму в місті Шівапурамі. Діючи через підставних “осіб, цю скульптуру придбав за мільйон доларів якийсь анонімний покупець. На жаль, законодавство Сполучених Штатів дозволяє подібні операції з анонімними покупцями, тож місцезнаходження викраденої скульптури невідоме.

Того ж року вийшов каталог державних музеїв США. В ньому названо бронзову статую Будди, створену в VIII столітті. Цю статую викрали 1968 року з храму в місті Джамшерпур. Однак судові інстанції США не поспішили задовольнити позов індійських властей про її повернення.

Ще одну статую Будди музейні грабіжники вивезли з храму в місті Бхагалпур на замовлення мільярдера Джона Рокфеллера.

Треба відзначити ще один вид викрадення, коли свідомо завдають пошкоджень твору. Вдаються до цього тоді, коли не в змозі продати крадене цілком і ділять його на кілька частин, які збувають за самостійні. Через це безповоротно втрачено немало унікальних мистецьких скарбів.

Зростання злочинності, пов’язаної з культурними надбаннями, викликало розвиток виробництва різноманітних систем і пристроїв для охорони музейних зібрань та різноманітних колекцій.

їх розробці присвятили свою діяльність, наприклад, швейцарська фірма “Цербер”, шведська “Еріксон”, англійська “Шабб”. Такі пристрої діють на основі як фізичних, так і хімічних принципів. Звичайно, чим складніші такі установки, тим важче злочинцеві їх нейтралізувати.

Одне з найбільших досягнень охоронної техніки — сучасні сейфи з електронними замками. Одна американська фірма випускає такі сталеві шафи для приватного вжитку з дотепним сюрпризом, який справляє неабияке враження на злочинця. Варто йому увійти до приміщення, як включається магнітофонна приставка, котра відтворює у звуках цілу побутову сцену: стривожений жіночий голос, невдоволене бурчання чоловіка, який знехотя встає з постелі, човгання пантофлів по підлозі, стукіт дверцят шафи, заряджання автомата і — кроки, що наближаються до дверей. Вислухати спокійно таке до кінця не під силу навіть рецидивісту.

Японський винахідник Окуда розробив систему захисту картин, основану на використанні інфрачервоного випромінювання. Сирена тривоги вмикається, коли хтось спробує винести полотно, ходіння ж людей перед ним не викликає тривоги.

Не списано ще з ужитку й традиційні види охорони. В США, скажімо, перед особливо коштовними експонатами, відгородженими куленепробивним склом, виставляють озброєну варту. Щоправда, з живими сторожами бувають ускладнення. Ось який випадок стався 1982 року в Сан-Франціско. Лейтенант поліції Дж. Лабраш подав позов, щоб міські власті заплатили йому 18 400 доларів компенсації за крововилив у мозок, який стався у нього, коли він охороняв виставлену в музеї золоту маску єгипетського фараона Тутанхамона. Свій позов лейтенант обгрунтував тим, що існує єгипетське закляття: того, хто увійшов до священного мавзолею Тутанхамона, дуже швидко навідають крила смерті…

І все ж так воно вже повелося: охоронні пристрої вдосконалюються, винахідливість злочинців — теж. Не так давно, наприклад, римські торговці краденим продали одному американському мільйонерові античний бюст римського консула Лівія Пілави. І не згадували б ми про цю оборудку в царині прекрасного, якби невдовзі колекціонер не дізнався, що такого консула… ніколи не існувало.

Підробка? Ну звичайно! І тут ми переходимо до останнього розділу нашої оповіді. Він про віртуозів, які довели до незвичайно високого рівня

Серед колекціонерів добре відома історія найбільшого у Європі приватного зібрання картин Еміля Бюрле. Викликали подив гігантські суми, які він витрачав на придбання все нових і нових полотен. Коли за картину платять, скажімо, 265 мільйонів франків, то інтерес викликає вже не так сама картина, як особа, що може викласти за картину таку суму.

Та коли Бюрле помер, спадкоємці були розчаровані: наукова комісія, вивчаючи зібрання багатого промисловця, визнала половину картин сумнівними щодо авторства.

Пристрасним колекціонером і неабияким знавцем у галузі образотворчого мистецтва вважався до 1963 року Уолтер Крайслер — син американського автомобільного короля. Бо саме того року його колекція експонувалася в Канадській національній галереї в місті Торонто і фахівці після