Читати книгу - "Холодна Гора"

Зараз же вони втратили всяку орієнтацію. Не відали, звідки взялося лихо, що відірвало їх від домівок, не розуміли, куди їх несе. В камерах вони благально дивилися в очі інтелігенції й, здавалось, питали:

«До чого воно йдеться? Що ви зробили з нашою країною?» — й не отримували ніякої відповіді на свої мовчазні питання. Ті, від кого вони чекали відповіді, самі мучилися тими самими питаннями, знов і знов прокручуючи їх у своїй голові та дискутуючи між собою.

Який у тому всьому політичний сенс? Навіщо диктатор арештовує своїх людей? Не лише байдужих, яких влада мала за ворогів, не лише слабких, котрі завжди чекають поліпшення політичного курсу, але й своїх беззастережних і фанатичних прибічників. Навіщо ДПУ примушує зізнаватись у злочинах, у які само не вірить? Коли прийде, нарешті, кінець цьому шаленству?

Останньою організацією, підданою чистці, був апарат ДПУ.

Слідчих посадили до їхніх власних камер, де вони раніше тримали своїх жертв. В’язні часто зустрічалися зі своїми слідчими, і тоді старі питання поставали знов. Але чекісти самі не знали, що вони творили й для чого. Вони так само, як і їхні жертви, від початку й до кінця не розуміли того, що діялося. Тільки набагато пізніше, коли все дійшло до свого логічного кінця, найпроникливіші з в’язнів змогли, оцінивши загальні обсяги того, що сталося, та проаналізувавши незліченні випадки, в яких індивідуальність не мала ніякого значення, розкрити мотиви, якими керувався диктатор, розпочавши велику чистку.

Я прожив із цими людьми три роки. Три роки провів із ними у в’язницях ДПУ в Харкові, Києві та Москві. Понад десять разів міняв камери, в яких довелося сидіти. Перед моїми очима пройшли покоління в’язнів. Вони з’являлися й зникали. Я залишався. Уважно стежив за небаченим процесом, що розвивався довкола, запам’ятовував факти, маючи вже тоді на меті розповісти про все бачене й чуте зовнішньому світові. Я мав розмови з сотнями в’язнів, цікавився їхніми справами, класифікував їх і шукав пояснень. Я ніколи не втрачав надії на те, що одного дня знову стану вільним.

У спокійній упевненості я чекав змін на краще, які, я це знав, мали настати. Ми всі чекали змін. Усі розуміли, що так довго це тривати не може. Цей згубний процес мав колись вгамуватися, інакше ціла країна повинна була загинути. Хтось мав покласти край шаленству ДПУ. Колись диктатор повинен збагнути розміри руйнації, спричиненої його наказом про «чистку». Два довгих і тяжких роки чекали ми, разом із нами чекала нещасна країна, і тоді настав перелом.

8 грудня 1938 року організатор сталінської «великої чистки» Микола Іванович Єжов, Народний комісар внутрішніх справ і начальник ДПУ, був усунутий із своєї посади. Через кілька місяців він зник також і з Центрального комітету і був заарештований. Згодом я ніде не зміг довідатись: чи було його розстріляно чи ні. У цей самий час унікальний судовий процес відбувався в Молдові в південно-західному закутку безмежного Радянського Союзу. Начальник ДПУ цієї малої республіки та чотири його слідчих стали перед військовим трибуналом у зв’язку зі звинуваченням в арештах невинуватих людей, яких вони катуваннями змушували робити фальшиві зізнання.

Звинувачені визнали свою вину, не посилаючись для свого захисту на вказівки згори. Натомість вони засвідчили, що діяли згідно з інструкціями контрреволюційної організації. Вони були визнані винними, засуджені й розстріляні. Робили ж вони лише те, що впродовж двох років чинив кожен чекіст від Архангельська до Одеси та від Владивостока до польських кордонів. Звинуваченням і розстрілом молдавських чекістів Сталін дав сигнал до перемін. «Велика чистка» дійшла до свого завершення.

Мене самого 20 лютого 1939 року було перевезено до Києва, а з початком весни — до Москви. У цей час я вже сподівався на звільнення, але оскільки за попередні три роки я дуже багато побачив, то розумів, що з країни мене ніхто не випустить. Допомога прийшла неочікувана й унікальна. З надією повернути гітлерівську агресію проти західних держав Сталін укладає відомий пакт з Ріббентропом. З цього дня, 23 серпня 1939 року, розпочався період ретельно демонстрованої дружби між нацистською Німеччиною і Радянським Союзом та на її відзначення росіяни передали німцям усіх своїх в’язнів — громадян Німеччини, — включаючи навіть комуністів та євреїв. Нас було зібрано з усіх кінців Радянського Союзу: з далекого Заполяр’я, Якутська, Приамур’я, з карагандинських пустель до центральної розподільчої московської в’язниці Бутирки, де нас декілька тижнів відгодовували, а потім партіями по п’ятдесят чоловік відправили з Москви. У Брест-Литовськім, на мосту через Буг, офіцери ДПУ передали нас офіцерам гестапо.

Буг я перетнув 5 січня 1940 року. Три місяці протримали мене гестапівці у своїх в’язницях у Білій Підляшші, Варшаві та Любліні. Потім я був відпущений у варшавське гетто, а оскільки весною 1942 року розпочалася ліквідація євреїв, я перейшов на нелегальне становище. У березні 1943 року я знову потрапив до рук гестапо й був доставлений до концетраційного табору в Кавенчині. За допомогою друзів з польського руху опору мені вдалося втекти, і потім я перебував на нелегальному становищі у Варшаві. Майже всі мої друзі, батько, двоє братів, дружина, яку кохав, стали жертвами СС. Мене самого 17 січня 1945 року в передмісті Варшави, де я переховувався, звільнили радянські частини. Через 18 місяців я покинув Польщу й прибув до шведського порту Мальме, ступивши вперше за десять років на вільну землю.

Відтоді, як я перетнув кордон, переді мною постало безліч питань. Мої англосаксонські друзі, люди практичні за вихованням і темпераментом, цікавилися в основному тим, що зі мною сталося.

А мої друзі-соціалісти з центральної Європи вимагали іншого: вони хотіли соціальної теорії явища. Запитували: «Чи такий розвиток подій у Росії був неминучим? Чи кожна соціалістична революція мусить закінчитися диктатурою? Чи кожна диктатура робітничого класу має переродитися в диктатуру особистості або в панування невеликої олігархії, що утискує народні маси?» Обидві групи ставили ті самі питання щодо московських процесів і «великої чистки»: «З якого це дива звинувачені у великих процесах зізнавалися в ніколи не скоювали злочинах?», «Чому не використали переваг