Читати книгу - "Таємниця покинутого замку"

слухняний, а отже, повністю зачарований. З розмов обранців Ільсор зрозумів усе, що сталося на Рамерії. Арзаки вірили: тільки Ільсор може їм допомогти, вія щось придумає для їхнього визволення, і вибрали його своїм вождем.

Думка про свободу арзаків ніколи не покидала Ільсора.

Переживав він і за долю землян. Судячи з тих споруд на знімках, які побачив вождь, Белліору населяли розумні істоти. Вони не знали про небезпеку, яку таїв у собі погляд менвітів. Попередити їх було прямим обов'язком Ільсора, хоча він і не знав, як це зробити.

РОЗВІДКА

а світанку Кау-Рук з групою пілотів рушив на розвідку. Вони спокійно проминули дозорців, ЯКІ всі були з менвітів і недремно стояли на своїх постах. Пілоти за духом були ближчі з усіх військових; ото якби ще їхню ескадрилью не очолював Мон-Со, вірний підданець генерала. Захопивши з собою кілька арзаків, пілоти спочатку бадьоро просувалися вперед. Розвідка уявлялася їм чимось схожою на веселу прогулянку.

Найперше вирішили оглянути замок, не знаючи, що перед ними колишнє житло чарівника Гуррікапа.

Обійшовши його довкола, Прибульці зупинилися перед зачиненими дверима, верхній край яких губився під стелею.

Раз у раз зривалися жарти:

— Оце хороми! Такі тільки для імператорів та приводів!

— Нумо, натиснемо плечем! Ще раз. Та тут не вистачить наших плечей!

Дверні петлі заіржавіли, і потрібні були ще зусилля рабів, щоб двері прочинились.

Коли менвіти ввійшли в приміщення, з порожніх рам знялися десятки розполоханих пугачів і сов, зашерхотіли полчища летючих мишей.

Рамерійців вразили розміри палацу, висота кімнат, колосальні зали.

— Мабуть, тільки ризикни — поселись на декілька днів, то й не помітиш, як ти вже імператор! — жартували далі пілоти.

Багато цікавого виявилося в приміщеннях замку. Менвіти побачили шафи висотою з п'ятиповерховий будинок, а в них каструлі й миски, схожі на плавальні басейни, величезні ножі, книжки, на яких умістилися б цілі лісові галявинки.

Прибульці ніяк не могли збагнути, для чого було споруджено такий величезний будинок. Вони мимоволі щулились саме від неосяжності розмірів. Вони, звичайно, читали в дитинстві казки, і першим їхнім запитанням було:

— Можливо, тут жив людоїд?

З допомогою рабів менвіти розгорнули одну з книжок Гуррікапа, гадаючи: ось вона і прояснить їм що-небудь.

Але хоч як старанно гортали чужинці її сторінки, вони нічого не бачили, крім чистого паперу, текст із нього щез. Звідки було знати менвітам, що так начаклував добрий чарівник: при наближенні ворогів книжки не показували, що в них написано. Менвіти швидко втратили до них інтерес.

Розглядаючи кімнати, меблі, всіляке домашнє начиння, Кау-Рук дивувався:

— Невже на Белліорі живуть такі гіганти?

Він навіть попробував усістися в крісло Гуррікапа. Арзаки, ставши на плечі один одному, утворили живу драбину, по якій штурман і забрався в крісло. Поряд з твердою, мов камінь, спинкою крісла він відчув себе так само незатишно, як по сусідству з величезною кам'яною статуєю якоїсь тварини. Таких статуй на Рамерії було багато — то збереглися сліди древньої культури арзаків.

— Подумайте тільки, — звернувся штурман до пілотів. — Якщо лише деякі земляни мають такий величезний зріст, вільно вмощуються в цьому кріслі, тоді ми, менвіти, просто карлики перед ними.

Несподівано Кау-Рук засміявся. «Ото порадую Баан-Пу, — подумав він, — сюди б ще привида, на додачу до замку». Але, уявивши невеликі хатки, які він бачив на демонстраційних екранах зорельоту, штурман розчаровано мовив до себе:

— Не дуже і злякаєш генерала руїнами замку.

Загін пілотів-розвідників рушив далі. Перебуваючи під враженням побаченого, вони принишкли.

Добрий настрій повернувся до них, коли з присмеркового лісу вийшли на чудову галявину, потім ще на одну і ще.

Довкола розкинулися зелені лужки з розсипами великих рожевих, білих і голубих квітів (дещо схожих на великі дзвіночки). У повітрі пурхали крихітні птахи, трохи більші від джмелів, вражаючи незвичайно яскравим пір'ям. Вони гасали за комахами.

Мохнаті джмелі, котрі літали тут же, так само приваблювали яскравим контрастом жовтих і коричневих барв. Вони співали свою безкінечну монотонну джмелину пісню.

Червоногруді і золотисто-зелені папуги кричали гортанними голосами, сповіщаючи світанок. Вони дивилися на людей так, ніби все розуміли. Якби менвіти вміли розгадувати, їхньому подиву не було б меж, бо папуги дійсно розмовляли.

— Прокидайтеся, прокидайтеся, який чудовий ранок! — говорили вони.

— Що я бачу, що за люди? — дивувалися інші.

В прозорих ручаях гасали зграйки прудких сріблястих риб.

— Якщо вся Белліора така, як ми побачили, — вона прекрасна! — захоплено вигукували інопланетяни.

ПТАШИНА ЕСТАФЕТА

риземлившись нічної пори в околицях порожнього замку, де на десятка миль довкола не було людського житла, Прибульці почували себе в повній безпеці, ніби перебували не на Белліорі, а в себе вдома, на Рамерії. І свій табір поблизу житла Гуррікапа вони не випадково назвали «Ранавір», що мовою менвітів означало «Надійний притулок». Менвіти-чаклуни, перетворюючи людей на рабів, так вірили в СЕОЮ ворожбу, що були впевнені: події можуть розвиватися тільки так, як вони захочуть. їм було невтямки, що події в Чарівній країні вже розвиваються, і зовсім не так, як бажали Прибульці.

Багато чого заздалегідь визначив ніхто інший, як господар гігантського житла. Так, справді, чарівник Гуррікап безслідно щез, але ж чаклунство ніколи не вникав само по собі. Узяти хоча б дар людської мови, яким Гуррікап наділив пернатих. Птахи уважно слухали людей І були в курсі різних подій: з піснями та свистом розносили новини у всі кінці Чарівної країни. Завдяки можливості розуміти одне одного птахи здружилися з людьми. Люди ніколи не чіпали диких мешканців полів і лісів, а ті, в свою чергу, робили їм неоціненні послуги, вчасне приносячи важливі вісті, вони на раз попереджали про небезпеку. Ось і тепер інопланетянами першими зацікавилися птахи. Коли розвідники-менвіти милувалися пейзажами Белліори, пернаті мешканці лісу перелітали а дерева на дерево зовсім не для того, щоб поживитися черв'яками й комашками.

Штурман Кау-Рук сприймав пташиний перегук як тарабарщину, але відчував, що птахи стежать за ним. Він помітив: птахи не просто пурхають у різних напрямках, а ведуть себе інакше: на переміщаються поодинці, а здійснюють якісь спільні рухи, вв'язані один з одним; вони діють так, ніби мають певний план і його виконують. Пернаті виявляли інтерес до Прибульців, наче розвідники: облітали, оглядали чужинців. І Прибульцям здалося, ніби а пташиних дзьобів злітають окремі, якісь незрозумілі слова: Качі-Качі, Кагги-Карр, Стра-ши-ло.

Менвіти хоч і були чаклунами, але й уявлення не мали про пташину пошту. Та ледь настав перший ранок перебування на Землі, як тінистими дібровами