Читати книгу - "Тринадцять градусів на схід від Грінвіча"

Він посадив пасажира у відсік другого стрілка і, пробираючись до свого робочого місця, радо посміхнувся думці: «Ну, й молодці ж, ми — справжні аси, чорт нас забирай! Раз, два — і знову в повітрі». Сідаючи у своє крісло, він кілька разів хукнув на задубілі пальці і увімкнув рацію. У навушниках соловейком заливалась морзянка — база чекала на відповідь.

Спитавши дозволу у Білла радирувати на базу про те, що цей Кребс уже на борту, Патрік склав текст телеграми і заходився її зашифровувати. Ряди цифр множились, виростали в колонку, а він все ніяк не міг вгамувати радість, що піднімалась з глибини душі. В грудях у нього буквально все танцювало від розуміння того, що відхилення од курсу обійшлось їм так недорого. Зараз Патрік почувався цілком безпечно, як у ті нечасті хвилини дома, коли шкільні завдання всі виконано і можна, відірвавшись від суєти і неприємних домашніх справ, посидіти ввечері в своїй кімнаті, під зеленим абажуром торшера, наодинці з улюбленою книгою. Патрік яскраво уявив собі, як, повернувшись на базу, вони в нагороду за блискуче виконане завдання отримають подяку командування і обов'язкову в таких випадках відпустку. Він поїде з мамою додому, в Лондон. Цілий тиждень буде насолоджуватись тишею, затишком і ласкою місіс Белч… Тут йому пригадалась Вів'єн. «Дивно все-таки, чого вона потяглася в таку далечінь? Це, певне, мама взяла її з собою, щоб не було тоскно в дорозі. Але ні, тут явно щось криється. Жінки завжди за спиною у нас влаштовують якісь свої справи…»

Патрік поблажливо посміхнувся. «Звичайно ж, вони думають, що їх наміри чоловіки не здатні розгадати. Все прозоро, дорога місіс Белч! Лаштуєте Вів'єн мені у наречену і думаєте, що ваш синок ні про що не здогадується? Коли б то так…» Замріявшись, він забув навіть про колонки з цифрами, в яких був секретний рапорт базі…

І в цей момент «бофорт» атакували «месершміти». Це була патрульна пара, яка випадково опинилась на їхньому шляху при виході з Глом-фіорда. «Месершміти», як на навчаннях, швидко вишикувались один за другим у хвіст їхнього бомбардувальника.

— Патрік, до кулеметів! — почувся у шоломофоні крик Білла Уолтінга.

Радист кинувся до турелі, а літак тим часом каменем упав до самого прибою. «Месершміти» залишились під хмарами, — і шугали там, мов шуліки, готові ринутись з висоти на майже беззахисну машину. Німці розуміли, що подітись «бофорту» нікуди, і не поспішали атакувати. Під скелями бомбардувальник міг ховатися ще хвилину-другу, не більше, — за мисом його чекало відкрите море, до винищувачі без особливих труднощів розправляться з ним. Це розумів навіть недосвідчений у таких справах Патрік і тому не здивувався, коли побачив, що Білл круто повертає ліворуч. «Месери» просвистіли над головою, не встигнувши жодного разу вистрілити. Тепер їм доводилось розпочинати свій маневр спочатку. З німецькою точністю ввійшли у віраж і націлились на нову атаку. Стало ясно, що Білл всього на кілька хвилин відтягнув розправу. Зараз, коли «бофорт» прямував у відкрите море, вже ніщо не могло перешкодити їхній атаці. Вони літали швидше, мали вільніший маневр і зброя у них була могутніша — гармати. Патрік бачив, як ведучий «месер» невблаганно наближався, проте стріляти не було сенсу — пара легких кулеметів на такій відстані не могла зашкодити винищувачеві. Не одриваючись, дивився на противника у розграфлений кружок прицілу, і дивне почуття оволодівало ним все більше. Чомусь здавалось, що ця трагічна ситуація, розв'язка якої має статися буквально наступної миті, несправжня, що про все це він десь чув або читав, а можливо, бачив у кіно, що все це його особисто не стосується, а відбувається з кимось іншим. Видно, саме тому він не відчував зараз страху, від якого ще зовсім недавно кров холонула в його жилах. У нього навіть не тремтіли руки, коли у відповідь на вогонь винищувача він натиснув на гашетку, а побачивши, як позначена вогненними крапками і тире траса лягає під крило «месера», відчув навіть прилив мстивої радості.

Проте перша черга не досягла мети — ворожий винищувач пронісся над головою і пішов убік, звільняючи місце для колеги, що летів слідом. Другий виявився ще більш нахабним — без жодного пострілу підлетів так близько, що можна було розгледіти білобрисе, зовсім ще хлоп'яче лице льотчика. Патрік натис на гашетку перший. Рій виблискуючих вогненними хвостами джмелів уп'явся винищувачеві прямо в лоб і на очах у Патріка зім'яв капот на моторі. «Месер» почав диміти, над ним зметнулись язики полум'я. Хлопець пронизливо закричав. Якась звірина радість оволоділа ним, вивернула навиворіт усе його єство. А коли німець клюнув носом, а його літак петляючи, неначе п'яний, пішов донизу, у Патріка з очей бризнули сльози захоплення. Вже не бачив нічого, окрім «месера», що летів у море і тягнув за собою чорний шлейф масного диму, і зовсім забув, що за тим збитим заходить на атаку другий, який уже встиг розвернутися. Забув, тому що ці кілька секунд зовсім не володів собою. До тями його привів сильний поштовх у плече. Він раптом побачив розбитий на друзки плексиглас, відчув різкий удар вітру, що увірвався під ковпак, помітив на пальцях, як йому видалося, паруючу кров і знепритомнів.

… Із небуття, тягнучи за собою шлейф чорного диму, вийшла мати. Вона посміхалась і докірливо похитувала головою.

— Хіба так можна? — говорила вона ласкаво. — Це тільки дівчатка від одного вигляду паруючої крові непритомніють. Ти ж мужчина! Адже ти мужчина, Патрік!

— Так, мамо, я мужчина, — прошепотів радист і розплющив очі.

Над ним схилився Бенджамен Грісс. Тримав у руках ножа і обережно розрізав рукав шкіряної куртки над його, Патріка, плечем. Нижче плеча рукав був пошматований і залитий кров'ю. Помітивши, що радист прийшов до тями, Бен посміхнувся і повернув голову до ілюмінатора. «Ні, хлопче, я не знав, — гудів у вухо густий бас, — не підозрював навіть, що ти такий… Тепер потерпи трохи, все буде добре… Рана незначна. Клюнуло глибоченько, але навиліт і… Дякуй своєму патрону святому Патріку Ірландському, що залишив цілими кості…» Ні, це говорив не Бей. Голос його гудів у вухах, а губи не ворушились. А потім було навпаки: Бен щось говорив, а голосу Патрік не чув. Проте не біда, адже