Читати книгу - "Червоне доміно"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Не знаю. Думаю, що директор теж схоче говорити зі мною. Адже я одна точно бачила, як усе це сталося.
— Саме тому я й хочу поговорити з вами. — В його руці раптом з'явилося якесь вузеньке посвідчення. — Дозвольте відрекомендуватися: моє ім'я Вольфганг Гайєр. Я співробітник міністерства державної безпеки, з лейпцігського окружного управління.
Розповідає інженер Еріх ЦибулькаНе один лише Штефен Унбегау, а й деякі інші люди, здається, захоплені нашою Зоммер.
Цей список закоханих починається з вахтера Петерса і кінчається Вернером Козе-лем. Щодо мене, то мені вона була б зовсім байдужісінька, якби на мою долю не випадало часом сумнівного задоволення вказувати на її хиби, бо взагалі люди не люблять говорити їй правду.
Я вважаю її досить примітивною, але, при всій її показній наївності, все-таки досить спритною, щоб домогтися всього, чого їй хочеться. І вона таки багато чого домагається, часом слізьми, часом уміло розіграною безпорадністю, а часом проханнями й благанням. А недавно мені здалося, що навіть Гайєр піймався їй на гачок, і признаюсь, що я почував при цьому якесь злодійкувате задоволення. Саме цьому, завжди такому стриманому й холодному Гайєру я гаряче побажав піймати облизня, — а він до цього йде на всіх парусах.
Мушу визнати, що й сам я теж не завжди можу протистояти її чарам, особливо коли вона так запитально дивиться на мене своїми карими очима, соромливим жестом накручуючи на лоба свої чорні кучері. Справді, вона напрочуд гарненька. І все-таки мене дивує, що Гайєр так сліпо довіряє їй. Він не справляє враження мужчини, якому легко може закрутити голову перше-ліпше гарненьке дівчисько…
Це трапилося невдовзі після інциденту під час випробування — я маю на увазі мою сутичку з Гайєром.
Сутичка ця не була для мене несподіваною. Гайєр і Швенк вже давненько сиділи мені в печінках — з того самого дня, коли вони вперше з'явилися на нашому заводі, — такі на вигляд простодушні, привітно усміхнені, — а поводилися при цьому так, наче знічев'я заскочили на хвилинку, щоб провідати знайомого і привітатися з ним.
Терпіти не можу, коли хтось втручається в мої інтимні справи, і так само не люблю я, коли на заводі вештаються сторонні люди, які дуже мало або й зовсім нічого спільного не мають із монтажем крана, і все-таки силкуються всюди встромити свого носа, відволікаючи цим нас від роботи.
Я кілька разів скаржився на нього Вернерові Козелю, хоч він і не хоче визнавати, що я маю рацію. Правда, він терпляче вислуховує мене, але при цьому дивиться на мене з хитренькою усмішкою, — так дивляться на дитину, що плете дурниці, про які не варто й говорити.
Після отого інциденту з монтажним риштуванням я одразу ж зрозумів, як розцінить цю пригоду Гайєр. Це стало мені цілком ясно, коли я побачив, як він разом з Карін Зоммер зник у кабінеті технічного директора заводу. І я не помилився. Коли ми через деякий час почали з ним розмову про це, вже перші його слова переконали мене, що він взагалі не припускає, що це просто випадковість. От тоді мені й урвався терпець.
— Ви просто хочете довести своє право на існування, ось у чім річ. А у випадковості ви, напевно, взагалі не вірите, га?
Я був злий на нього й на багатьох інших і дав йому це відчути, хоч і знав, що довго не зможу витримати цього недоречного тону. Я чекав, що й він відповість мені так само різко. Але він, як завжди, тільки звів високо свою брову, якусь мить задумливо розглядав мене і, зрештою, зауважив:
— Випадковості? Ні, чого ж, часом трапляються і випадковості. Однак такі випадки, як правило, не бувають випадковими. Зовсім навпаки.
— Отже, на вашу думку, це була не випадковість, коли ті два кабелі переплуталися між собою?
— Послухайте, пане Цибулько, тут існує лише дві можливості: або хтось навмисне підготував цей інцидент, або під час підготовки до випробування було допущено халатність з вашого боку. І перше і друге однаково неприємно. А яка ваша думка з цього приводу?
Я знизав плечима. Він терпеливо почекав якусь мить, потім повів далі:
— Але я не вірю, щоб ви забули постанову про охорону праці. Я вважаю вас і доктора Козеля занадто сумлінними людьми.
— То в що ж ви тоді вірите?
— У те, що залишається. Ви знаєте це так само добре, як і я.
Отакий він, цей Гайєр. Його нелегко вивести з рівноваги, і він завжди аргументує свої погляди так переконливо, що паралізує свого співрозмовника, перш ніж той збагне, в чому тут річ. Це сердило мене найдужче.
Коли я розповів про мою розмову з Гайєром Вернерові Козелю, той лише посміхнувся.
— Не дуже розумно з твого боку. Навіщо тобі сваритися з ним? Гайєр ніколи не буде наполягати на чомусь, чого він не може довести. Ти бачив той кабель?
— Після випробування — ні.
— А він бачив. Він і Швенк.
— Дідько його знає, що вони там побачили.
— Точнісінько те ж саме, що і я. Бо я був присутній.
— Перестань вищиряти зуби, Вернере. Ти ж знаєш, я цього не люблю. Ну, то й що було з тим кабелем?
Він мовчки підійшов до шафи і зняв з полички затискач — такими затискачами користуються тоді, коли хочуть, щоб троси йшли паралельно і не заплутувалися між собою.
— Ось!
— Що це таке?
— Саме таким затискачем обидва троси були затиснуті докупи.
— Це виключено. Перед випробуванням я сам іще раз перевірив кабель. Там не було ніякого затискача. Адже для електрокабеля вони нам не потрібні.
— Ти це точно знаєш?
— Так само, як і ти.
— Певна річ, я це знаю. Але не тільки я. Інші люди також.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Червоне доміно», після закриття браузера.