Читати книгу - "Криве дзеркало української мови"

I в д. Грушевського таксамо раз написано — розвиток, а зараз за ним — розвій; раз — байдужний, а дазі — рівнодушний. Писання д. Грушевського мовою трохи підхожі до мови „Йсторіи руссовъ" Конісського. Тільки в ці історіі деякі місця написані доволі чистою наддніпрянською украiнською мовою с приміткою великоруськоi книжньоі мові. Мова пр. Грушевського трохи схожа і на мову в „ЛЪтописи Самовидца о войнахъ ХмЪльницькаго", писаноi украiнською мовою того часу с приміirою ніби великоруських слів, але ці слова усі забрані і внесені Ломоносовим в великоруську літературу, і вони вважаються тепер, як „русскія". Небіжчик Ом. Огоновський, хоч родом галичанин, але він був словесник і грамматист, дбав передніше од усього за мову, і через це його Історію украінськоі літератури читають і на Украіні.

Як історик, а не словесник і грамматист, проф. Грушевський вважає передніше од усього на „факти" в історіі, а не на мову, і знать не дуже то дбає за неі, ставляючи слова, які трапляться в думці й несамохіть спадають самі с пера на папір; а вже втрачений самий инстинкт живоі украінськоі народньоі мови не підказує йому механично, сливе несвідомо вживать підхожі украiнські слова живоі мови. Окрім того шановний профессор дуже працьовитий, дуже ворушливий в своіх працях, завжди закиданий роботою в Галичині в „Науковому товаристві ім. Шевченка, і в инчих місцях, і на Украіні в Киіві сам слідкує й падкує коло роботи в редакціях. Ця сила роботи, та ще й строковоi {Зап. в васильк. повіті. Строковими робітниками ззуться ті чоловіки, що наймаються в дідичів на економіях не на рік, а на літо, або на літо й осінь до Покрови.} само по собі стає для його завадою (служитъ помЪхою) для обробління своєі мови в писаннях на строк в ці хапані роботі, як кажуть селяни. З цієї причини історичні утвори проф. Грушевського зможуть читати тільки спеціялисти, або люде науки, звикші до усякових актових чудернацьких мов. Його історія Русі—Украiни це останнє слово науки украінськоі історіі, але що стосується до мови, то можна сказать, що це остання украінська козацька літопись, в котрі усе зведяно докупи, перевірено й перегляджено критично й научно. Але уся вона написана сливе архаiчною важкою, тягучою, неначе якоюсь літописною та актовою мовою.

Окрім слів тепер ніби-то великоруських, але забраних Ломоносовим з украінськоі книжньоі мови украiнських вчених ХVIII і XVII віків, в історіі д. Грушевського трапляється багацько слів, забраних с сьогочасноi великоруськоi книжньоі мови та й чужоземських, і то без усякоі потреби, як от: сотворивши собі в виді повних созвучнихь (підхожих) національних і суспільних елементів (суспільських часток) громадянства... дальше (далі) глубоко проникали (глибоко промикувались; (в Галичині є таке народне слово, є в Словарі Б. Грінченка), слабше (слабкіше, менче), для аккумуляціі сили сопротивления; самих тих опорних точок, потрясене, репрезентація, кiнець кінцем (въ концЪ концовъ) уложилася дуже незамітно (непримітно). В його безліч великоруських слів, так що на двох рядках слів доконче стремить одно або й білше великоруських слів. Лучче б було, якби проф. Грушевський зовсім не пускав нових слів, бо... він утратив самий инстинкт народньоі мови. Ця уся плутанина така далека од украінськоі мови баби Мотрі, як небо од землі. І з цієі причини широка публіка не читатиме капітальноi праці проф. Грушевського. Пипін в своi „Історіи русской літературы" каже, що „русскій литературный язык самий пестрый въ ЕвропЪ"... Можемо сказати, що мова в працях проф. Грушевського таксамо пістрьова, ряба, коли ще и не рябіша й важча, ніж у історика Сергія Соловьева, де за основу покладяна мова „баби Акуліни". Проф. Грушевський любить писати довгими періодами, і через то в його мова виходе важка, тягуча. Щоб стиль був жвавіший і легчий, треба б поперетинать ці довгі періоди на частки, надвоє або й натроє; треба б частіше ставить точки, тоді мова була б легча й жвавіша. Само по собі, що це можна вробити при другому виданні, подбавши й попеклювавшись при тому й за саму чистоту мови, повернувши йii з галицькоi підмови на украiнську мову. Шановний профессор багацько зробив для украінськоі справи, але на наше нещастя і сам не примітив того, що він одною рукою будує, а другою руйнує украiнську літературну справу.

Його коротка Історія Украiни для широкоi публіки написана тільки трохи кращою мовою, і тільки кращою в тім, що стосується до стиля. Стиль в йіі легчий; довгих складчастих (сложних) періодів сливе нема. Читається вона легше, бо й сама синтактика в йіі чистіша. Але мову неможна назвати украiнською, близькою до мови наших классиків, або до вченоі мови Драгоманова та д. Комарова. Це та ж таки галицька говірка з усіма йіі прикметами й одличками од справдешньоi украінськоі мови. І тут таксамо скрізь бачимо галицьке — від, сей, житє, житєм (навить замісць — живоття)! окремо, окремий, очи, на поли, польські падіжі — на зібраню, завдань, слово — здібний (здатний, придатний), чекаю, тримає, рішучо (наважливо), окремі землі (опрічні землі), ріжні (різні, усякові), трівку (?) форму, у ріжних охорон (оборон, захисту), відомостей; тут є і великоруські слова: в глубину (в глибиню), безповоротно, і грабити і грабувати, постарався (подбав). Вітовт двинув па них своі сили (?), чекаючи йіх, (рушив своє військо, сподіваючись йіх). Всеволод, хитрий і витрівалий (?); се подражнило у Святослава та Всеволода охоту висадити його й поділити ся собі його землями. Вийшла якась плутанина: висадить можна на щось високе, на піч, на горіще, на тин, або підсадить когось на віз, на тин, на престол, а с престола можна тільки зсадить, або скинуть. Або є отакі місця: Всоволод сим разом (?) закликав братів грабити. Ярослав на правду хотів (і справді хотів); шарі землі пр. Грушевський називає верствами. Верствами звуть довгі рядки снопів в скиртах та в стіжках; верствами звуть — сословія, стани суспільства, і вік людей, однакових на літа: на верстви міряють шляхи; а шарами кладуть в діжки й кадовби капусту й огірки, або яблука та що инче.

Усі ці хиби списані тільки з одного листочка книжки. Синтактика подекуди шкутильгає. Але все таки цю книжку нетрудно читати, бо мова в йіі не цупка періодична, а уривчаста, а зміст йіі цікавий для читальників, котрі зовсім не знають, або мало знають історію Украіни, то й мусять с труднацією та напруженням читати, хоч в йіі іллюстраціі вже недуже гарні й зателепуваті, ніби швиденько начеркані ескізи. Але